1.     Історія розвитку та завдання поліції Німеччини

Становлення поліцейської системи Німеччини — це період ХІХ-ХХ століття.

На думку відомих вчених 60-х років XX ст. в цій галузі В.М. Дехте- рьова, Н.П. Максименка і М.Г. Соловйової весь цей період можна поді­лити на чотири частини:

1. Імперська поліція.

2. Веймарська республіканська поліція.

3. Поліція періоду фашистської диктатури.

4. Поліція ФРН.

Оцінюючи поліцію Німецької імперії, слід зазначити, що в цей пе­ріод часу (1871-1918 рр.) не можна говорити про поліцейську систему німецької імперії. В цьому випадку більш правильно було б сказати про систему поліції окремих німецьких держав. Найбільш показовою є Пруська. У цій державі мали місце три види поліції:

- загальна поліція безпеки (включала в себе кримінальну політич­ну поліцію);

- судова поліція;

- адміністративна поліція.

Загальна і судова поліція, в компетенцію яких входило несення зовнішньої служби, паспортний режим, розшук злочинців, дізнання і питання тюремного утримання, підпорядковувались міністерству внутрішніх справ країни.

Адміністративна поліція (санітарно-медична, гірська тощо) підпорядковувалася відповідним відомствам.

В якості виконавчих поліцейських сил в Пруссії були жандарми (жандармерія існує в Пруссії з 1812 р.) і поліцейські стражники.

Крім цього, поліція Пруссії мала право (при згоді представницьких органів) видавати постанови із питань безпеки в суспільстві та вимагати їх виконання.

З 1919 по 1933 рр. є новим етапом у становленні німецької поліцей­ської системи. Цей період ще називають періодом Веймарської респу­бліканської поліції (від назви прийнятої у 1919 році Веймарської Кон­ституції Німеччини).

У 9 статті її Конституції була закріплена децентралізація німецької поліції, але це тривало недовго. Буквально через рік після прийняття Веймарської Конституції почалася централізація поліції і збільшилась її загальна чисельність (майже вдвічі). Була централізована поліція безпе­ки і розпочата робота з підготовки до централізації політичної поліції.

До 1920 р. у Німеччині не було єдиного центру політичної поліції. Функції політичної розвідки виконували поліція земель, таємна польо­ва поліція, прикордонна поліція при імперському міністерстві фінансів та інші.

В 1922 р. на нараді представників німецьких земель було прийнято рішення про створення центру загальнокримінальної і політичної полі­ції, що потягнуло за собою прийняття закону про створення імперської кримінальної поліції.

Створене таким чином управління імперської кримінальної поліції стало центром загальнокримінальної поліції, політичної поліції і контр­розвідки.

Паралельно з цим в землях були створені аналогічні управління кримінальної поліції, які підпорядковувалися як центру, так і місцевому керівництву міністерства внутрішніх справ.

До складу центру загальнокримінальної поліції входили 3 управління:

- управління розшуку;

- управління контррозвідки;

- інформаційне управління.

На початку 30-х років в окремих землях були прийняті закони про поліцію. У цих законах детально визначалися права та обов’язки окре­мого поліцейського і поліції в цілому, зокрема, у відповідності із законом про поліцію Пруссії: «поліцейська влада повинна приймати необхідні

міри в рамках діючих законів і на основі службової необхідності, щоб захистити суспільство і його членів від небезпеки, яка загрожує суспіль­ній безпеці або суспільному порядку».

З метою охорони життя і здоров’я самих працівників поліції при ви­конанні ними службових обов’язків був прийнятий Декрет Гінденбур- га-Папена. У відповідності з цим декретом за вбивство поліцейського передбачалась смертна кара, а за нанесення тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості — каторжні роботи.

Наступним періодом становлення Німецької поліцейської системи є період фашистської диктатури (1933-1945 рр.).

У цей період до створених поліцейських підрозділів додаються не­державні організації націонал-соціалістів: штурмові загони — СА, охо­ронні загони — СС і підрозділи служби безпеки СС-СД.

Крім цього, в 30-му році в різних землях Німеччини, зокрема, в Пруссії, з приходом до влади фашистів були додатково створені підроз­діли «допоміжної поліції». Співробітники даних підрозділів наділялись усіма правами, які давались раніше співробітникам регулярних поліцей­ських формувань. Тобто, на даний період часу можна говорити про фак­тичне входження в німецьку поліцейську систему співробітників СА.

Охоронні загони СС, являли собою підрозділи, призначені для ви­конання особливих завдань.

Крім цього, сили охоронних загонів здійснювали підтримку загаль­ного порядку на вулицях міста, забезпечували внутрішню безпеку і т.д.

Проте не можна сказати, що члени СС входили в цей період лише до складу поліції. Дійсно, кожний керівник німецького поліцейського відомства був членом СС, але до складу СС входили і військові підроз­діли. Структурно СС складалося із 12 основних управлінь.

Служба безпеки — СД, як правило, виконувала спеціальні завдан­ня — партійну розвідку. Вона була наділення державними функціями і на неї було покладено керівництво німецькою політичною поліцією.

У період фашистської диктатури значно змінився кадровий склад поліції, характер і об’єм повноважень поліцейських. Права поліцейських були значно розширені. Фактично були дозволені самовільні обшуки, арешти, використання поліцейськими зброї.

Значні зміни відбулись в цей період у структурі німецької поліції, в 1933 р. у Пруссії була створена державна таємна поліція (Гестапо). Основним завданням створення даної структури було знищення проти­вників націонал-соціалістичної партії.

17 червня 1936 року міністр внутрішніх справ Німеччини А. Гітлер видав декрет про створення єдиної поліції безпеки, яка включала в себе гестапо, політичну поліцію земель і кримінальну поліцію.

Створена єдина поліція безпеки поділялася на:

1) загальну поліцію порядку;

2) поліцію безпеки.

Перед загальною поліцією порядку було поставлено завдання забез­печення громадського порядку на вулицях населених пунктів, а також регулювання руху транспорту.

Поліцію безпеки створили шляхом об’єднання гестапо, криміналь­ної і політичної поліції земель, передавши їй їхні функції.

Німеччина під час Другої світової війни потерпіла поразку і була поділена на дві частини: ФРН і НДР, подальше об’єднання яких стало можливим тільки в 90-ті роки XX ст. В кінці 40-х на початку 50-х років Німеччина (Федеративна Республіка) приступила до створення нової поліцейської системи країни. На Федеральному рівні були створені на­ступні служби:

- федеральна кримінальна поліція:

- федеральна прикордонна поліція:

- федеральне відомство з охорони Конституції;

- федеральна залізнична і водна поліція.

У 1957 р. керівництво всіх земель (крім Нижньої Саксонії) підписа­ли угоду про створення поліції готовності. На сьогоднішній день органі­зація та управління поліцією Німеччини постійно вдосконалюється як на федеральному рівні, так і на рівні земель.

Поліція у Німеччині — це частина виконавчої влади. Її щоденна робо­та регламентована двоякістю завдань, що ставляться перед нею (рис. 1).

Рис. 1.

У сфері кримінального переслідування згідно з § 163 STPO діяль­ність поліції, яка пов’язана з виконанням розпоряджень та наказів про­куратури, все ж таки у значній мірі функціонує самостійно, однак у сфе­рі захисту від небезпеки вона діє разом з виконавчою владою та заміщає її лише у тому випадку, коли остання самостійно не може її забезпечити. При виконанні завдань із запобігання злочинності чи кримінальному переслідуванні під час виконання функцій захисту від небезпеки полі­ція має першочергову компетенцію.

Згідно із німецьким принципом правової держави захист основних прав громадян вимагає достатніх повноважень для поліції. Ці повнова­ження в основному регламентовані кримінально-процесуальним кодек­сом (STPO). У Нижній Саксонії це передбачено Законом про захист від небезпеки (NGefAG). Слід відмітити, що повноваження, які надаються спеціальними законами земель, є пріоритетними по відношенню до за­гальних законів. Як кримінально-процесуальний кодекс, так і закони зе­мель містять стандартні повноваження і є обов’язковими до виконання в повсякденній діяльності.

Крім кримінально-процесуального кодексу, поліцейські керуються іншими федеральними законами, які стосуються окремих сфер діяль­ності поліції.

Конституція ФРН є вищим правовим актом по відношенню до кри­мінально-процесуального кодексу і в окремих випадках може застосову­ватись разом з ним.