2.     Класифікація загроз національній безпеці України

Проблеми забезпечення національної безпеки в Україні є найбільш актуальними і їх видова різноманітність і складність постійно збільшу­ється, що є закономірним наслідком загрозливої ситуації майже в усіх сферах державного і суспільного життя. При цьому виявляється націо­нальна специфіка щодо джерел та проявів загроз.

У теорії і практиці забезпечення національної безпеки, як зазнача­лося вище, існують різні визначення поняття загроз національним ін­тересам. Проведений аналіз інформаційних джерел свідчить, що понят­тя «загроза» є узагальнюючим і широко використовується при аналізі явищ, дій, бездіяльності, подій, які здатні нанести шкоду (збитки) особі, суспільству, державі ( загрозливий фактор, джерело загрози тощо). При цьому слід підкреслити, що загроза в тій чи іншій мірі ймовірності може виникнути при певних умовах, які не завжди легко завбачити.

Загрози можна класифікувати та оцінити за такими критеріями:

1) відповідно до ймовірності реалізації: реальні (явні ) — деструк­тивний вплив на систему національних цінностей може здійснюватись в будь-який проміжок часу і для їх знешкодження необхідне вжиття від­повідних заходів. Потенційні (гіпотетичні ) — можливі у разі формуван­ня певних умов;

2) за спрямованістю посягань: на загрози інтересам особи — її пра­вам і свободам; інтересам суспільства — його духовним і матеріальним цінностям; інтересам держави — її конституційному ладу, суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості кордонів;

3) за характером виникнення: загрози, які виникають в результаті — а) впливу природних сил, що не залежить від волі людини; б) свідомої діяльності людини;

4) за характером засобів застосування — на військові та невійськові загрози;

5) за правовою ознакою — на загрози протиправного характеру і такі, що проявляються в межах чинного законодавства;

6) за розташуванням джерел: внутрішні, що формуються в рамках об’єктів національної безпеки (джерела розташовані на території держа­ви), зовнішні, що виникають за межами об’єктів національної безпеки (джерела розташовані за кордонами держави).

Слід відзначити, що сучасні внутрішні загрози в Україні є більш небезпечними, оскільки їх розпізнати складніше. Вони можуть з’яв­лятись несподівано як результат якихось невизначених своєчасно економічних, соціальних, екологічних та інших процесів, як наслідок недооцінки чи переоцінки певних факторів, як закономірні, і від того не менш небезпечні, наслідки дефектів суспільних, політичних, управ­лінських структур тощо.

Внутрішні загрози роблять Україну більш вразливою для зовнішніх за­гроз. Наприклад, загальновизнано, що наслідки Чорнобильської катастрофи

прямо чи опосередковано торкнулися всіх галузей народного господарства в усіх регіонах України. Аварія на ЧАЕС негативно позначилася на здоров’ї людей (передусім дітей), психологічно вплинула на все населення України. Крім того, Чорнобильська катастрофа викликала регульовану і нерегульо- вану міграцію населення, сформувала у нього негативне ставлення до атом­ної енергетики й окремих радіаційно небезпечних виробництв.

Нині існує ряд глобальних проблем, що несуть в собі загрози для всього людства. ООН виділяє дванадцять проблем, для вирішення яких вимагаються зусилля світової спільноти: припинення ядерного кон­флікту і роззброєння, демографічна, продовольча, ресурсна, енергетич­на, екологічна проблеми, підняття економіки відсталих країн, ліквідація небезпечних захворювань, освоювання Світового океану і космосу, бо­ротьба зі злочинністю і тероризмом, боротьба з наркоманією, боротьба з наркобізнесом.

Аналіз стану національної безпеки України за останні роки свідчить, що внутрішні загрози становили найбільшу небезпеку для розвитку дер­жави. Вони були пов’язані одночасно з декількома національними інтер­есами й мали тенденцію до зростання. Багато з них є досить небезпечни­ми і відносно тривалими. їхній сумарний потенціал зосереджено пере­важно в економічній, соціально-політичній, міжнародній, військовій, інформаційній та екологічній сферах. Сюди слід віднести також сферу регіональних відносин. А така найбільш небезпечна внутрішня загроза, як криміналізація суспільства, зачіпає практично усі сфери життя.

Результати розрахунків свідчать, що за останні роки в Україні не спостерігалося значних змін у системі загроз національній безпеці. Най­більш небезпечною є така внутрішня загроза пріоритетним національ­ним інтересам України як криміналізація суспільства.

На цьому тлі зростають такі нові для України і дуже небезпечні фор­ми насильницької злочинності, як терористичні акти проти політичних діячів і державних службовців, вбивства на замовлення, контрабанда, наркобізнес, усунення свідків, конкурентна боротьба злочинних угру­повань між собою за сфери впливу тощо. Відбувається зрощення неза­конних економічних способів одержання нелегальних доходів із загаль- нокримінальними насильницькими злочинами. Слід об’єктивно конста­тувати, що сфера діяльності організованої злочинності стала реальним конкурентом держави у здійсненні управління суспільством.

За сучасних міжнародних реалій значну зовнішню загрозу для Укра­їни становить розповсюдження тероризму.

Як слушно зазначають В. Антипенко, В. Ліпкан, В. Ємельянов, В. Крутов, В. Глушков, тероризм для України перетворюється на кон­кретну загрозу. За рядом причин та обставин (значне територіальне по­ширення тероризму і кількісне зростання цього явища в світі та країнах СНД) він стоїть «на порозі» нашої держави, становить реальну небезпе­ку для суспільства і може суттєво вплинути на демократичні надбання.

Тероризм як явище політичного життя є багатогранним і багатоли­ким. Як відзначають О.В. Змієвський і В.Є. Тарабрін, тероризм — явище надто складне, динамічне і багатоаспектне. Окрім правових, він порушує і цілий ряд інших проблем — психологічні, історичні, технологічні тощо.

В.А. Ліпкан визначає тероризм в загально правовому розумінні як негативне соціальне явище, обумовлене соціальними, політичними й економічними факторами, що полягає у застосуванні чи погрозі засто­сування насильства або інших всезагально небезпечних дій особою або групою осіб, які прагнуть шляхом залякування і примусу досягти пев­них соціальних змін у власних інтересах.

Розглядом проблеми тероризму завершується загальний теоре­тичний розгляд у межах дослідження загроз, на які впливає держава в процесі забезпечення національної безпеки, їх поняття, класифікація, характерні особливості і прояви на сучасному етапі державотворення в нашій країні.

3. Роль МВС України в управлінні національною безпекою України

Забезпечення національної безпеки України, поняття системи забез­печення національної безпеки, її мети, об’єктів, завдань, функцій, системи суб’єктів, розкриття змісту діяльності органів внутрішніх справ у сфері національної безпеки. Окреслена проблематика, що буде досліджуватися з використанням системного підходу, а саме, системно-структурного та системно-функціонального аспектів, складе зміст цього підрозділу.

Найбільш часто визначення діяльності із забезпечення національ­ної безпеки наводиться у науковій літературі у широкому та вузькому значенні (Г. Мурашин, Є. Кравець, С. Пирожков, В. Селіванов). У ши­рокому розумінні слова — як спосіб створення умов життєдіяльності й розвитку особи, суспільства, держави шляхом своєчасного і адекватного реагування на різноманітні загрози внутрішнього і зовнішнього характе­ру шляхом саморегуляції й взаємодії з джерелами загроз, що становлять небезпеку, з метою їх нейтралізації, зменшення чи ліквідації. У вузько­му розумінні слова — як постійно здійснювана діяльність державних ор­ганів влади, організацій та установ загальної і спеціальної компетенції, а також громадських структур, що здійснюється на професійній основі (добровільні народні дружини, відділи захисту прав споживачів).

На сучасному етапі в Україні, з урахуванням принципу розподілу влад, державні органи законодавчої, виконавчої, судової влади здійсню­ють відповідні функції в інтересах самоорганізації і життєдіяльності суспільства з метою забезпечення національної безпеки України.

Охарактеризуємо функції Міністерства внутрішніх справ як цен­трального органу виконавчої влади, який у межах своїх повноважень, на­явних засобів бюджетного та позабюджетного фінансування забезпечує:

- реалізацію законів України, указів Президента України, концеп­цій, програм, постанов та розпоряджень органів державної влади у сфері національної безпеки;

- створення та підтримання в готовності сил та засобів гарантуван­ня національної безпеки, а також управління їх діяльністю;

- розроблення внутрівідомчих інструкцій, наказів, положень тощо щодо забезпечення національної безпеки за відповідними напря­мами діяльності та подання їх на розгляд та затвердження Раді національної безпеки і оборони України.

У системі забезпечення національної безпеки України виділяють суб’єкти загальної і спеціальної компетенції. Органи внутрішніх справ відносяться до державних органів виконавчої влади спеціальної ком­петенції, діяльність яких, із врахуванням змісту та характерних осо­бливостей їх діяльності, максимально наближена до вирішення про­блем, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки і спрямована на практичне вирішення завдань із захисту життєво важливих інтер­есів України.

Для формування конкретного уявлення про роль та місце органів внутрішніх справ в системі забезпечення національної безпеки серед ін­ших суб’єктів системи забезпечення національної безпеки слід навести інші класифікації органів, що здійснюють діяльність із забезпечення на­ціональної безпеки.

З урахуванням змістовної сторони діяльності державних органів, які беруть участь в забезпеченні національної безпеки, вони можуть бути поділені на:

• державні органи, що здійснюють регулюючий, організуючий та керівний вплив на систему забезпечення національної безпеки;

• державні органи, що займаються підготовкою ( отриманням, збе­ріганням, обміном, аналізом і оцінкою ) інформації і забезпечен­ням матеріальних ресурсів в інтересах національної безпеки;

• державні органи, які призначені для безпосереднього впливу на потенційні та реальні загрози національній безпеці України.

На основі такої класифікації органи внутрішніх справ слід віднести до органів, що здійснюють безпосередній вплив на загрози життєво важ­ливим національним інтересам України.

У залежності від питомої ваги участі у вищезгаданих напрямках діяль­ності суб’єктів означеної системи вони можуть бути класифіковані на:

1) суб’єкти, діяльність яких безпосередньо підпорядкована завдан­ням забезпечення відповідного рівня національної безпеки як у комп­лексі (Рада національної безпеки і оборони України), так і на окремих напрямах діяльності (правоохоронні та інші державні виконавчі органи спеціальної компетенції);

2) суб’єкти, для яких здійснення такої діяльності є суттєвим, але не єдиним напрямом їх діяльності (вищі органи законодавчої, виконавчої та державної влади);

3) суб’єкти, для яких участь в забезпеченні національної безпеки є допоміжним, другорядним завданням порівняно з основною діяльністю (всі інші державні та громадські організації, установи та підприємства, наприклад, Товариство сприяння обороні України, пункти охорони гро­мадського порядку тощо).

Захист життєво важливих національних інтересів суб’єктами сис­теми забезпечення національної безпеки здійснюється в напрямах, які в узагальненому вигляді визначені в Конституції України та Концепції національної безпеки України. До таких напрямків належать: забезпе­чення оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів; протидія зовнішнім та внутрішнім загрозам воєнного характеру; боротьба з організованою злочинністю; забезпечен­ня захисту населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних со­ціальних конфліктів, епідемій тощо.

До державних органів, діяльність яких підпорядкована завданням забезпечення належного рівня національної безпеки на вищезазначених напрямах згідно з Концепцією національної безпеки України відносять­ся Збройні сили України, Служба безпеки України, внутрішні війська,

органи та підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Прикордонні вій­ська і Війська протиповітряної оборони України, митні органи, підроз­діли Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та інші вій­ськові формування.

Виділені державні органи, що беруть безпосередню участь в забезпе­ченні належного рівня національної безпеки України, входять в систему Воєнної організації держави, в рамках якої здійснюється спеціалізація їх діяльності з урахуванням поставлених перед ними завдань, що характе­ризують індивідуальну предметну компетенцією кожного.

Так, основними елементами Воєнної організації держави є:

- Військові формування — Збройні сили України, внутрішні вій­ська МВС, Прикордонні війська України;

- Спеціалізовані військові формування — війська Цивільної обо­рони;

- Державні правоохоронні органи — Служба безпеки України, ор­гани та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України.

Аналіз функцій згаданих державних структур показує, що вони роз­поділені неоптимально. Окремі функції дублюються (наприклад, Зброй­ними силами та Прикордонними військами щодо участі у захисті тери­торіальної цілісності держави, Службою безпеки та органами внутріш­ніх справ — щодо захисту прав, свобод і законних інтересів громадян від протиправних посягань та інших антигромадських дій). Це вимагає до­опрацювання та удосконалення нормативно-правової бази, що регулює діяльність відповідних структур, адже від чіткого розмежування повно­важень та функцій між ними залежить ефективність їх діяльності.

Значне місце при вирішенні завдань по припиненню та нейтралізації внутрішніх загроз, що становлять найбільшу небезпеку розвиткові Укра­їни як правової, демократичної держави, належить системі Міністерства внутрішніх справ. Загальною функцією ОВС, яка характеризує основне їх призначення, якому підпорядкована вся діяльність із забезпечення національної безпеки України, є забезпечення внутрішньої безпеки дер­жави, гарантування внутрішньої стабільності в державі шляхом, насам­перед, протидії протиправним та злочинним посяганням. Зміст загаль­ної функції виражається через основні функції ОВС по забезпеченню національної, а саме, як ми визначились, внутрішньої безпеки країни.

Основними функціями ОВС із забезпечення внутрішньої безпеки України згідно з чинним законодавством є:

1) забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

2) боротьба з організованою злочинністю: виявлення і припинення діяльності організованих злочинних груп, банд, інших злочинних формувань з міжрегіональними і міжнародними зв’язками, а також контрабандистських угрупувань, котрі спеціалізуються на нарко- бізнесі, встановлення їх корумпованих зв’язків в органах влади;

3) боротьба з економічною злочинністю в найбільш криміногенних і важливих для економіки України сферах, перш за все кредитно- фінансовій і банківській та боротьба з корупцією;

4) боротьба з різними видами тероризму;

5) охорона громадського порядку та забезпечення громадської без­пеки;

6) участь в забезпеченні екологічної безпеки (природоохоронна ді­яльність);

7) здійснення заходів щодо забезпечення режиму надзвичайного стану;

8) захист населення та забезпечення режимно-карантинних заходів під час ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих, епідемій, епізоотій, небезпечних соціальних конфліктів тощо.

В окремих випадках органами внутрішніх справ здійснюються та­кож зовнішні функції для забезпечення національної безпеки України, а саме: організація співробітництва з міжнародними організаціями з про­блем національної безпеки, участь у миротворчих, рятувальних і гумані­тарних операціях під егідою ООН, ОБСЄ з метою запобігання кризовим ситуаціям і збройним конфліктам у регіоні. Остання функція пов’язана із захистом ОВС інтересів національної безпеки за кордоном, її здій­снення пов’язане з бажанням України зробити свій внесок у справу збе­реження миру, стабільності та безпеки всіх країн, а також з виконанням обов’язків, що покладаються на Україну главами VI, VII Статуту ООН. Однак, враховуючи в якому глибокому стані стагнації знаходиться ві­тчизняна економіка, слушною є пропозиція Г. Пастернак-Таранушенко з вирішення питання про відмову участі України в миротворчих військах як це зробила більшість країн під час економічної кризи, що жодним чи­ном не знизило повагу до них з боку інших держав.

Як вже відзначалось, органи внутрішніх справ здійснюють вплив, насамперед, на такі загрози як криміналізація суспільства, «тінізація» економіки та зростання корупції, різноманітні прояви тероризму, неза­конне розповсюдження наркотиків, міграційні процеси (останні набу­ли зараз небувалого розмаху у зв’язку зі станом внутрішньополітичної нестабільності в сусідніх державах) і загрожують національній безпеці нашої країни.

Міністерство внутрішніх справ України належить до суб’єктів, що здійснюють безпосередню боротьбу з тероризмом в межах своєї компе­тенції, а саме: шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів терористичної направленості, розслідування яких віднесено чинним законодавством України до його повноважень. Відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» до злочинів терористичної на­правленості відносяться будь-які злочини, що містяться в чинних між­народних договорах, згоду на яких надано Верховною Радою України і відповідальність за які настає згідно з КК України, за умов, що вони вчи­нені шляхом залякування і впливу на людей, які не можуть бути іденти­фіковані з цілями злочину, з метою примусу органів державної влади, органу місцевого самоврядування, міжнародної організації, іноземного уряду, або їх представників, а також фізичної або юридичної особи або групи осіб до вчинення або відмови від вчинення певної дії на користь терористам.