Вступ

Головне не у тому, щоб бути у безпеці, а у тому, щоб управляти нею

В. Ліпкан

Проблема «національної безпеки» на початку XXI століття набула універсального змісту. Окрім традиційної військової та військово-полі- тичної сфери, вона поширилася на області інформаційних, соціальних та гуманітарних, економічних, правових, культурних, екологічних, на­уково-технічних, політичних відносин. Нині спостерігається чітка тен­денція до появи різноманітних видів безпеки, які є адекватними тим сферам, куди «проникає» національна безпека. Це зумовлено необхід­ністю реалізації національних інтересів, які характеризуються дина­мічністю свого змісту, а також появою і розвитком загроз і небезпек як національного, так і глобального рівнів. Відтак, парадигма національ­ної безпеки ще не є сформованою, а в умовах глобалізації і поширен­ня концепції «золотого мільярда» питання національної ідентичності, збереження суверенітету країни стає дедалі складним завданням, від­так можна з упевненістю прогнозувати про зміщення у найближчому майбутньому акцентів у бік забезпечення регіональної, а згодом і між­народної безпеки, що в цілому свідчитиме про втрату фактичної неза­лежності країнами.

Відтак для українського суспільства проблеми забезпечення націо­нальної безпеки стоять особливо гостро, оскільки не є сформованою елі­та суспільства, а відтак концепція розвитку держави складається лише на декілька років і повністю є залежною від політичних і олігархічних інтер­есів пануючих кланів, всупереч створенню необхідних і достатніх умов для реалізації національних інтересів, котрі складають інтереси особи, суспільства і держави. Наслідком цього є відсутність чітких геополітич- них імперативів, союзників, концепції розвитку країни. Без цього країна блукатиме уторованими манівцями незалежності, замість реалізації не­залежності на користь окремого представника української нації.

Поліція — організована сила держави, що забезпечує внутрішню безпеку. Відтак, дана тема органічно пов’язана з питаннями управління в органах внутрішніх справ.