1.4.  Глобалізація і цивілізаційний аспект

Варто констатувати, що в глобальному плані дійсно має місце під­вищення політичного протиборства, і така тенденція є характерною з огляду на її ескалацію на регіональному, і більше того, на локальному рівнях. Як справедливо підкреслюють ряд фахівців, особливість сучас­ної геополітичної ситуації полягає в тому, що руйнування біполярної структури світу призвело не тільки до втрати місцевими панівними дер­жавними елітами звичних орієнтирів, а й до сприйняття змін, що ста­лися, як своєрідного сигналу до швидкого вирішення власних, під час утилітарних проблем. Практика переконливо свідчить про різке зрос­тання конфліктності у взаємовідносинах між окремими державами, не­гативних явищ та тенденцій, у першу чергу, націоналістичного, сепарати­стського, дезінтеграційного характеру, а також про розширення можли­востей середніх і навіть малих держав впливати як на політику великих держав, так і на загальносвітову ситуацію.

Зникнення з політичної арени СРСР, а в найближчій перспективі і подальше звуження можливостей США самостійно підтримувати ба­ланс загальносвітової ситуації, вже сьогодні супроводжується активіза­цією претензій ряду країн на роль регіональних лідерів і великих дер­жав. При цьому все більшого значення набуває «економічна вага».

Відчутний вплив на еволюцію тероризму чинять і загальноцивіліза- ційні процеси та, особливо, глобальні проблеми.

Щодо загальноцивілізаційних процесів, то сьогодні спостерігаються дві діалектично взаємопов’язані тенденції розвитку, які визначають його характер. З одного боку, можна констатувати, що зростає єдність, ціліс­ність людства, утверджується колективність як його органічна власти­вість. Держави прагнуть до створення спільних систем безпеки. Даний процес ми назвали аграктивними властивостями систем безпеки, які за своєю природою, маючи потенцію щодо задоволення потреб людини у безпеці, притягують до себе системи національної безпеки різних країн, які досягли порогового значення свого моноцентричного функціону­вання. З іншого — у світі створюються нові можливості для всебічного прояву індивідуальності та індивідуалізації особистості, яка може зна­йти більшу реалізацію знову ж таки не у закритих, а у відкритих суспіль­ствах. Тому формування корпоративних систем безпеки є подальшим шляхом гуманізації еволюції людства.

Що стосується глобальних проблем, то серед них можна виділити: енергетичну, сировинну, соціальну, інформаційну, технологічну, еколо­гічну, епідемічну та роззброєння, які певним чином є спільними для усіх країн. Безумовно, що Україна, являючись частиною європейського спів­товариства, не може не відчувати на собі їх гостроту.

За таких умов узгодженість дій європейської спільноти стає голо­вним чинником, який дає можливість цивілізації протистояти наслід­кам власної руйнівної діяльності, не допустити ескалації процесу само­знищення. Тому надзвичайно важливим є формування та реалізація за­гальноєвропейської стратегії безпеки, чільне місце у якій посідатимуть питання боротьби з тероризмом.

У цілому, не можна говорити про відсутність намагань міжнародного співтовариства щодо боротьби з тероризмом. Так, було прийнято цілий ряд Конвенцій,.зокрема у 1963 р. — про злочини та інші діяння, вчинені на борту повітряного судна; у 1970 р. — про боротьбу з незаконним за­хопленням повітряних суден; у 1971 р. — про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, у 1973 р. — про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжна­родним захистом, у тому числі дипломатичних агентів; у 1979 р. — про боротьбу із захопленням заручників; у 1980 р. — про фізичний захист ядерного матеріалу; у 1988 р.— про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства; у 1991 р. — про маркування пластикових вибухових речовин з метою їх виявлення; у 1991 р. — про боротьбу з бомбовим тероризмом; у 1999 р. — про бороть­бу з фінансуванням тероризму; у 2000 р. — проти транснаціональної ор­ганізованої злочинності тощо.

Водночас вони не містять всеосяжного визначення поняття теро­ризму, а отже певним чином ускладнюють сам процес боротьби з ним. На мій погляд, вважається доцільним створити робочу групу та відпра­цювати нову редакцію загальноєвропейської Конвенції про боротьбу з тероризмом, в якій посіли б адекватне місце не лише визначення понят­

7 Ліпкан В А. Безпекознавство: Навчальний посібник. - К., 2003. - С. 42-62.

тя тероризму, його видів, а й цілий комплекс конкретних заходів щодо організації та безпосереднього здійснення боротьби з тероризмом. Вод­ночас, пропонуючи це, я повністю усвідомлюю складність виконання даного завдання. Передусім це пов’язано із тим, що тероризм, як би не стверджували західні дослідники, є ексклюзивним продуктом кожного окремо узятого суспільства. Він корениться в історії тієї чи іншої нації, її менталітеті, традиціях і свідомості. Звичайно, що для Ізраїлю і Палес­тини, Іспанії та Баскії, Росії та Чечні, Великій Британії та Північній Ір­ландії, Китаю та Тибету, Пакистану та Індії, Туреччини та Курдистану, Сербії та Хорватії, США та Іраку зміст поняття «тероризм» є абсолютно різним. Більше того, методи, які застосовують країни для боротьби з те­роризмом також диференціюються в залежності від політики держави. Так, прикладом, ми майже ніколи не почуємо у новинах звісток про за­хоплення заручників в Ізраїлі або у Великій Британії. Чому? Тому що політика держави щодо розв’язання даного питання однозначна: ніяких переговорів, безальтернативна фізична ліквідація терористів. Бійців САС навіть називають «гробарі».8

Водночас, прикладом в нашій державі, ліквідація терористів є склад­ним заформалізованим актом. Дана дія може бути застосована лише як крайній захід, якщо всі інші заходи не дали позитивного результату.

Ще одна ремарка. Нещодавно в приміщенні Національної академії оборони України проходив науковий семінар з турецькими фахівцями з проблем боротьби з тероризмом, нелегальною міграцією та торгівлею людьми. Так ось Туреччина, після подій 11 вересня 2001 року в США до­корінно змінила свою стратегію національної безпеки, яка зараз носить наступальний, а не оборонний, як було раніше, характер. Це означає, що Туреччина залишає за собою право на застосування зброї проти будь- якої країни, групи країн, які потенційно можуть загрожувати національ­ній безпеці Туреччини. Звідси можна зробити висновок, що Туреччина пішла шляхом визнання та легітимації широко застосовуваної Ізраїлем практики «превентивної ліквідації» терористів.

Це ж саме стосується і Росії, в Законі «Про боротьбу з тероризмом» якої ми хоча і не знайдемо таких хвацьких пропозицій щодо позасудової ліквідації, водночас, ретельно проаналізувавши Концепцію національ­ної безпеки, в частині, що стосується можливості завдання гарантованої шкоди державам або коаліції держав, які загрожуватимуть національ­

8Ліпкан В.A. SAS або британська спеціальна повітряна служба // Міліція України. -

2000.  -№ 4. -С. 18-19.

ним інтересам, можемо зробити висновок про можливість здійснення таких дій і Росією.