3.     Організація поліцейських органів країн-членів Європейського Союзу

Одним із аспектів такого роду досліджень є вивчення організації і функціонування системи правоохоронних органів різних країн в залеж­ності від особливостей відповідних національних правових систем. Це також сприяє визначенню основних тенденцій розвитку як національ­них правових систем, так і систем правоохоронних органів різних кра­їн, зокрема романо-германської і англо-американської правових сімей. Порівняльно-правове дослідження названих питань надає можливість сформулювати підходи та механізми для запозичення і використання позитивного досвіду інших держав, а також для визначення власних шляхів розвитку національної правової системи і системи правоохорон­них органів України.

Крім того, Європейський Союз має у своєму складі держави з різни­ми видами державного устрою, зокрема унітарні та федеративні, а також з різною кількістю населення (від декількох десятків тисяч — Люксембург, до таких, кількість населення яких понад 80 мільйонів — Німеччина).

Центральні органи поліції, які знаходяться під контролем урядів, визначають загальну стратегію діяльності поліції, форми та методи цієї діяльності, корегують взаємовідносини поліції з іншими органами дер­жави, насамперед з армією, судом, слідчими установами (у тих країнах, де вони відділені від поліції) і т.п.

Важливою функцією центральних органів поліції країн-членів ЄС є визначення основ тактики територіальних поліцейських формувань.

Центральні органи поліції складають невід’ємну частину централь­них урядових установ. У більшості країн управління поліцією у масштабі країни концентрується в спеціальній установі (міністерстві) (у Франції,

Німеччині та Італії управління поліцією здійснюється міністерствами внутрішніх справ, у Великій Британії — управлінням (міністерством) по внутрішніх справах), керівник якої, як правило, є одним з найбільш впливових членів Уряду.

Функції і повноваження міністерства, яке відає поліцією, залежать від ступеню централізації та децентралізації, єдності або множинності органів, що виконують поліцейські функції і т.п.

Найбільший вплив на управління поліцією має встановлена у кон­кретній країні ступінь централізації та децентралізації органів поліції. Так, централізовані поліцейські системи склалися у Франції та Італії, децен­тралізовані (напівцентралізовані) — у Великій Британії та Німеччині.

Для централізованих поліцейських систем характерне наділення необмеженими повноваженнями глави центрального органу, який здій­снює управління поліцією. Він покладає частину своїх повноважень на підлеглих йому працівників, повноваження яких, таким чином, похідні від повноважень глави відомства (із цього правила бувають виключен­ня. Так, повноваження слідчих поліції визначаються кримінально-про­цесуальним законодавством).

Централізована поліцейська система існує у Франції. Передумови цього закладені не тільки у діючій Конституції Франції, але й мають глибокі історичні корені. Законом від 9 червня 1966 р. усі поліцейські сили країни були об’єднані у рамках так званої «національної поліції», якою керує Генеральна дирекція — одна з трьох основних (генеральних) дирекцій МВС Франції.

У Франції розрізняють дві системи поліції: адміністративну та судову (кримінальну). Адміністративна поліція займається попередженням пра­вопорушень виконує інші профілактичні функції. Більшість злочинів роз­слідує судова поліція, посадові особи якої поділяються на три категорії: офіцерів судової поліції («посадових осіб судової поліції»), які мають пра­во проводити самостійне попереднє дізнання; «агентів судової поліції», а також посадових осіб та агентів, уповноважених законом виконувати деякі функції судової поліції (проводити окремі процесуальні дії та ін.).

В Основному Законі Франції мова про поліцію йде у контексті її підпорядкування судовій владі. Законодавство країни чітко окреслює коло осіб, які виконують судово-поліцейські функції, конкретизує їх компетенцію.

Судово-поліцейськими повноваженнями наділяються службовці поліцейських формувань, яким у відповідності до Закону присвоєні титули «посадова особа судової поліції» чи «агент судової поліції». До першої категорії відносяться комісари і офіцери національної поліції, а також чини жандармерії. У повному обсязі функції, які складають зміст судово-поліцейської діяльності, здійснюються лише «Посадовими осо­бами судової поліції». Відповідно до статей 14, 17 КПК Франції вони мають право: констатувати порушення закону, збирати докази і встанов­лювати винних до початку слідства; проводити дізнання по правопору­шеннях, у відношенні яких слідство ще не ведеться, та розслідувати явні правопорушення; виконувати доручення слідчих властей, приймати та розглядати за суттю заяви про правопорушення і скарги від потерпілих.

«Агенти судової поліції» виконують в основному допоміжну роль, здійснюючи допомогу «посадовим особам судової поліції». їм не надано права виконувати слідчі доручення, здійснювати розслідування явних правопорушень та приймати рішення за заявами та скаргами.

Настільки детальна регламентація повноважень поліцейських служ­бовців, їх взаємин із судовою владою має на меті гарантію дотримання законності. Судова поліція перебуває під контролем одночасно з боку прокуратури у сфері здійснення слідчих дій та вищестоящих поліцей­ських чинів.

У КПК Франції (1958) закріплено дві форми попереднього розслі­дування: попереднє судове слідство, що здійснюється судовими чинов­никами — слідчими суддями, і дізнання, або поліцейське розслідування, що проводиться прокуратурою та судовою поліцією.

Повноваження судової поліції досить широкі й у справах про зло­чини, щодо яких повинно проводитися попереднє судове слідство. Фор­мально обсяг повноважень судової поліції у цій сфері ставиться в за­лежність від того, чи діє поліція за правилами «загального порядку», чи з приводу так званого «явного злочину» Правила «загального порядку», на відміну від режиму розслідування «явних злочинів» дещо обмежують судову поліцію у проведенні деяких слідчих дій.

Структура МВС Франції в цілому визначена декретами Президента та Уряду Франції. Очолює сучасну поліцію Франції Міністерство внутріш­ніх справ, яке має у своєму розпорядженні величезний адміністративний апарат. Міністр внутрішніх справ, якого призначає Президент Респу­бліки, є одним із провідних членів уряду. У складі МВС Франції діють: Центральна дирекція управління; Генеральна дирекція місцевих общин; Генеральна дирекція національної поліції; дирекція громадської безпеки; дирекція регламентації та права; дирекція технічних служб; дирекція опе­ративної інформації; дирекція особового складу та учбових установ полі­ції; служба громадських зв’язків, вища школа внутрішньої безпеки.

Окремо у складі центрального апарату Міністерства внутрішніх справ Франції діє Генеральна дирекція національної поліції, очолювана Генеральним директором, яка керує всіма поліцейськими силами краї­ни, за винятком поліції Парижа та департаменту Сена-Уаза.

Центральне місце у структурі Генеральної дирекції національної поліції Франції займають дирекції та активні служби поліції. Вони охоплюють основі напрями діяльності поліції. Це координаційний під­розділ боротьби проти тероризму, координаційний підрозділ боротьби проти мафії, підрозділ по боротьбі з наркомафією, спеціальний підроз­діл швидкого реагування, підрозділ контролю в особливо небезпечних кварталах, центральна адміністрація національної поліції, дирекція опе­ративних служб поліції, до якої входять: центральна дирекція судової поліції; дирекція нагляду за територією; центральна служба республі­канської безпеки; центральна дирекція міської поліції; служба повітря­ної поліції і охорони кордонів; центральна дирекція загальної інформа­ції; служба офіційних поїздок та безпеки високих посадових осіб; дирек­ція боротьби з незаконною міграцією та нелегальним використанням людських ресурсів; служба міжнародного технічного співробітництва поліції; автомобільна служба, служба охорони міністерства.

Спеціальний підрозділ швидкого реагування — підрозділ рухливий, позатериторіальний. Основне його завдання — спостереження за громад­ським порядком, його підтримка і, у випадку порушення, відновлення.

Дирекція нагляду за територією під своєю назвою «приховує» осно­вний контррозвідувальний орган Франції. Декретом від 17 листопада 1951 р. на цю дирекцію було покладено функцію виявлення, контролю та боротьби з усіма видами іноземної розвідувальної діяльності.

Міністр внутрішніх справ та Керівник національної поліції є, власно кажучи, начальником кожного і будь-якого поліцейського у Франції. У їх оперативному підпорядкуванні знаходяться також Національна жан­дармерія, яка офіційно підпорядкована Міністерству збройних сил, та муніципальна поліція, підлегла мерам.

«Ударною» силою державної влади Франції залишається Націо­нальна жандармерія. На відміну від цивільних поліцейських установ жандармерія має таку ж саму організацію, форму, звання та дисциплі­ну, як і французька армія. Різноманітність завдань, покладених на жан­дармерію, ставить її у залежність від Міністерства внутрішніх справ та

Міністерства юстиції. Згідно з Положенням про жандармерію, вона по­кликана забезпечувати громадську безпеку, підтримувати порядок та пі­клуватися про виконання законів.

Жандармерія поділяється на: корпус безпеки в армії; мобільну жан­дармерію, здатну швидко переміщатися для наведення «порядку» з одного району до іншого; департаментську жандармерію — найбільш чисельну й універсальну, з точки зору виконання поліцейських обов’язків; республі­канську гвардію Парижа, що діє у тісному контакті зі службами префек­тури столичної поліції; повітряну жандармерію; морську жандармерію; жандармерію по охороні військових об’єктів та спеціальних перевезень.

Функції МВС Франції не обмежені керівництвом поліцією. Через великий апарат, очолюваний префектами, воно аналізує суспільну дум­ку й інформує Уряд про політичну ситуацію в країні. МВС Франції сте­жить за дотриманням законодавства про культи, відповідальне за стан цивільної оборони в країні. МВС Франції посідає важливе місце у сис­темі центральних установ країни.

До централізованих поліцейських систем належить також поліцей­ська система Італії. Діяльність органів поліції Італії здійснюється на основі підпорядкування та підконтрольності судовим органам, на які покладено проведення попереднього слідства. Взаємовідносини полі­цейських з судовою системою регламентуються ст. 109 Конституції Іта­лії: «Судова влада безпосередньо розпоряджається судовою поліцією». Ст. 220 КПК Італії констатує: «Офіцери і агенти судової поліції здій­снюють свої функції за розпорядженням та під керівництвом Генераль­ного прокурора, апеляційного суду та Прокурора Республіки. Вони ма­ють виконувати вказівки судового слідчого чи претора».

Децентралізовані (напівцентралізовані) поліцейські системи харак­теризуються тим, що повноваження центральних загальнодержавних органів поліції у відношенні територіальних поліцейських формувань об­межені, наприклад, контролем за призначенням керівних посадових осіб, встановленням систем інформації та зв’язку, визначенням правил несен­ня служби і т. п. В інших питаннях при децентралізованій (напівцентралі- зованій) поліцейській системі територіальні формування або самостійні, або підпорядковуються місцевим територіальним органам влади.

Поліцейська служба Великої Британії організована переважно за територіальним принципом відповідно до діючого адміністративно-те­риторіального поділу країни, а також за функціональним принципом. Систему поліцейських органів Великої Британії складають: Скотленд-

Ярд; поліцейські департаменти графств; транспортна поліція та поліція Північної Ірландії.

Характерна риса системи поліцейської служби Великої Британії — її децентралізований (напівцентралізований) характер. Міністру вну­трішніх справ безпосередньо підлеглий Скотленд-Ярд, відносно інших поліцейських формувань функції Міністра обмежуються питаннями фінансування та кадровою політикою; він не несе прямої відповідаль­ності за їх діяльність і не має права оперативного керівництва. Децен­тралізований (напівцентралізований) характер МВС Великої Британії, з одного боку, дозволяє оперативно вирішувати питання «на місцях», з іншого — сприяє ефективному вирішенню глобальних, великомасштаб­них завдань через труднощі організації взаємодії.

У Великій Британії вважається, що територіальні поліцейські фор­мування підлеглі комітетам, які складаються із членів місцевих пред­ставницьких органів і мирових суддів (винятком є поліція Великого Лондона, безпосередньо підпорядкована МВС Великої Британії). У той же час Закон передбачає, що Міністр внутрішніх справ і підлеглі йому особи мають повноваження, які поширюються на територіальні полі­цейські формування (за винятком території Шотландії).

МВС Великої Британії — найстаріше центральне відомство країни, створене у 1782 р. Головними функціями МВС Великої Британії є «під­тримка закону та порядку», забезпечення ефективності поліцейської служби, вжиття заходів у відношенні правопорушників, контроль і управління службами в’язниць, забезпечення ефективності апробації та системи нагляду за умовно засудженими і тими, хто відбув покарання, нагляд за пожежною службою та контроль за станом цивільної оборони, а також розробка нового законодавства з питань компетенції МВС. Для здійснення цих функцій у складі МВС Великої Британії є такі підроз­діли, як: департамент програм для населення та рівних можливостей, департамент кримінального правосуддя, департамент кримінальної по­літики, пожежний департамент, департамент штатів, департамент іммі­грації і громадянства, департамент поліції, департамент в’язниць, депар­тамент пробації та контролю за відбувшими покарання тощо.

Департамент поліції у міністерстві — один із найбільших підрозді­лів. Найважливіше місце у ньому займають інспектори, які здійснюють контроль за територіальними формуваннями (інспекторат поліції). У складі департаменту — кілька підрозділів, зайнятих проблемами роз­витку поліції та удосконалення управління нею (група служби полі­

цейських досліджень; відділення розвитку поліції; група управління поліції), а також національний поліцейський обчислювальний центр. У департамент входять також підрозділи, які відають зв’язком (дирек­торат зв’язку), транспортом та постачанням (відділення постачання та транспорту), поліцейський коледж і коледж цивільної оборони.

Ще одна характерна особливість поліції Великої Британії полягає у відсутності особливого корпусу кримінальної поліції. Усі службовці (від констебля та вище) мають відповідні права щодо ведення досудово- го розслідування кримінальних справ. Особливого органу або посадової особи, яка здійснює цю функцію, у Великій Британії не передбачено. На­приклад, Головному констеблю надано право вирішувати питання щодо необхідності розслідування правопорушень та передачі справ до суду. Хоча при цьому, треба відмітити, що вся регулярна поліція Великої Бри­танії складається з поліції, яка носить форму, і поліції «у цивільному».

Основними завданнями поліції «у формі» є попередження злочинів, регулювання вуличного руху, охорона життя та власності населення. До даної категорії поліції належить переважна більшість поліцейських, і тому саме на них покладається найважливіша робота поліції: несення патрульної служби. Головними обов’язками патрульних є виявлення по­рушень закону, а також втручання в інциденти, які можуть призвести до порушення закону.

У завдання поліції «у цивільному» входить головним чином роз­криття та розслідування злочинів. Кожний поліцейський загін має свій власний слідчий підрозділ, службовці якого працюють головним чином «у цивільному».

До функцій поліції Великої Британії відносяться такі: 1) діяння, яке має ознаки злочину, розслідується поліцією, яка при наявності необ­хідних доказів пред’являє обвинувачення та передає справу на розгляд суду; 2) співробітники поліції зобов’язані доповідати про пригоди, що сталися спеціальній особі — судовому слідчому, який проводить розслі­дування самостійно або з їх допомогою; 3) у нормативних актах діяль­ність поліції розподіляється на два види: судову та адміністративну.

Крім цього, діючим засобом впливу МВС на територіальні форму­вання є право Міністра видавати обов’язкові для загального виконання правила, що регулюють організацію поліцейських формувань, прохо­дження служби, службову дисципліну та пенсії.

Велику роль у централізації поліцейської системи відіграє методич­на допомога територіальним формуванням у розслідуванні найбільш

складних злочинів, підготовці кадрів шляхом стажування працівників територіальних формувань і т.п., що надається поліцією Великого Лон­дона (безпосередньо підлеглою МВС Великої Британії).

Поліцейську систему Німеччини також можна віднести до децен­тралізованих (напівцентралізованих). Формально право видання зако­нодавства про поліцію та управління нею було закріплене Конституці­єю 1949 р. за землями. Проте федерація наділялася правом створювати «... органи охорони кордонів Федерації, центральні органи поліцейської розвідки та інформації...» (ст. 87 Конституції ФРН).

Однак на відміну від Великої Британії, де характер відносин між центром та місцями склався у процесі тривалого історичного розвитку, у ФРН надання значних прав по управлінню поліцією (як і деякими ін­шими установами) землям спрямовано на придання поліцейській сис­темі більш демократичних форм. Разом тим з дня утворення країни в ній йде процес централізації поліцейської системи. Діюча Конституція (Основний Закон) ФРН ст. 73 встановлює, що винятковою законодав­чою компетенцією Федерації є «співробітництво Федерації і земель в області кримінальної поліції та охорони конституції, заснування Феде­рального відомства кримінальної поліції і міжнародна боротьба зі зло­чинами». Таким чином, в принципі, усі інші поліцейські повноваження повинні були б бути залишені землям.

Але той же Основний Закон ст. 91 створив умови для розширення повноважень Федерації у випадку, якщо землі «загрожує небезпека».

Кримінальна поліція ФРН діє у складі Міністерства внутрішніх справ, компетенція якого значно ширша за компетенцію МВС інших країн. Фактично МВС ФРН контролює усі основні сфери внутрішньо­го життя країни. «Структура Федерального Міністерства внутрішніх справ ФРН включає: центральний відділ, що виконує організаційно- штабні функції та функції взаємодії; відділ, що регулює основні питан­ня внутрішньої політики; відділ, що здійснює контроль за дотриман­ням Конституції, державного права та управління; відділ, що регулює структуру управління, комунальне господарство, статистику, державну звітність та облік; відділ, що займається справами біженців, вигнанців, потерпілих від війн та справами культури; відділ, що займається вну­трішньою безпекою держави; відділ, що займається питаннями роботи засобів масової інформації, спортивних організацій; відділ цивільної оборони, захисту від катастроф, запобігання нещасних випадків; від­діл, що розробляє і реалізує норми, які регулюють правове становище

державних службовців та інші особливості державної служби; кримі­нальна міліція».

У цих умовах можна стверджувати, що Федеральне МВС є дійсним керівником усіх поліцейських сил як федеральних, так і земельних.