1.     Європейські стандарти в аспекті діяльності поліції

З того часу, як Україна оголосила про свій намір інтегруватися до єв­ропейського співтовариства, одним із способів досягнення цього є узго­дження українського та європейського права взагалі та правових норм, що регулюють діяльність правоохоронних органів, зокрема. Досягнення цієї мети можливе лише при засвоєнні змісту європейського права в цій сфері, а також деяких теоретичних термінів та понять (євроінтеграція, стандарти діяльності правоохоронних органів, тощо). Одна, і можливо, головна з причин цього — це безсистемність підходу до даної проблеми.

Процес інтеграції і, потім, існування України як члена Європейсько­го Союзу вимагає від неї прийняття і виконання всіх вимог acquis com­munautaire.

Слід детальніше зупинитися на зазначеному вище понятті. Acquis communautaire перекладається з французької як надбання або доробок співтовариства, громади, як спільне надбання. Проте, в теперішньому правовому значенні acquis було вперше було вжито Європейською Ко­місією 1969 року в зв’язку з підготовкою до першого розширення ЄС. Тоді словосполученням acquis communautaire було позначено сукуп­ність досягнень європейської інтеграції, яка не може бути предметом переговорів при вступі до Співтовариства (на той час — співтовариств) нових держав-членів. Або держави, які бажають стати членами ЄС, при­ймають acquis, або вони не вступають до Співтовариства.

Важливо підкреслити, що в європейському контексті поняття acquis communautaire не обмежується лише сукупністю установчих договорів та нормативно-правових актів, прийнятих компетентними органами ЄС в межах їхніх повноважень, а включає в себе й прецедентне право Суду ЄС, а також «правову культуру й ідеологію, що сформувалися в ході ди­намічного розвитку інтеграційних процесів у Європі.

Відповідно до Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Со­юзу» Acquis communautaire (acquis) — правова система Європейського Союзу яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

В цьому контексті зрозуміло, що з європейським ставленням до права як однієї з фундаментальних підвалин сучасної європейської цивілізації, в юридичному сенсі acquis ототожнюють з правовою системою Євросою- зу. Тому варто розглянути поняття «право Європейського Союзу».

ЄС відрізняється досить складною і різнорідною (гетерогенною) внутрішньою структурою. Союз утворюють Європейські Співтовари­ства, доповнені сферами політики і формами співробітництва, перед­баченими Договором про його утворення. Співтовариства і інші сфери політики і форми співробітництва отримали назву «трьох опор Союзу». Але було би не вірним робити висновок про те, що всі три «опори» рів­нозначні і мають однакову юридичну природу.

Кожне із трьох Співтовариств, що складають так звану першу «опо­ру», зберігає статус юридичної особи і в рамках і межах цих Співтова­риств діє система правових норм, обов’язкових для всіх держав-членів і породжуючих безпосередньо права і обов’язки фізичних і юридичних осіб, що знаходяться під їх юрисдикцією. Ці норми мають пряму дію і забезпечені юрисдикційним захистом.

Що стосується другої «опори» — спільної зовнішньої політики і по­літики безпеки і третьої «опори» — співробітництва поліцій і судів у кри- мінально-правовій сфері (колишня назва — співробітництво в галузі юс­тиції і сфері внутрішніх справ — змінено Амстердамським договором), то практично в цих галузях співробітництво в значній мірі здійснюється на міжнародно-правовій основі, і форми цього співробітництва найчастіше схожі з тими, що прийняті в міжнародному спілкуванні і в практиці між­народних організацій. Це дозволяє зробити висновок про те, що термін «право ЄС» може бути використаний як такий, що охоплює всі різнови­ди всіх правових механізмів, які використовуються в межах Союзу.

Вважаємо за необхідне дослідити взаємовідносини Європейського права та національне право держав-членів. Ці взаємовідносини характе­ризуються чотирма важливими принципами:

• верховенство права ЄЄ відносно права держав-членів;

• пряма дія права ЄС;

• інтегративність норм права ЄС в національні системи права дер- жав-членів;

• юрисдикційний захист права, який здійснюється судовими уста­новами ЄЄ.1

Розглянемо кожне з них, не забуваючи про те, що всі вони тісно пов’язані між собою.

1. Верховенство права ЄС — загалом сутність цього принципу поля­гає в наділенні норм права ЄС вищою юридичною силою по відношен­ню до норм національного права держав-членів. У випадку колізії норми національного права і права ЄС переважну силу має остання. Саме вона і підлягає застосуванню національною адміністрацією і судами.

З цієї точки зору «право ЄС» має специфічний і однозначний харак­тер. Необхідність його однакового застосування витікає зі ст. 5 (ст. 10) Договору про ЄС (ЄЕС), згідно з якою «держави-члени приймуть всі необхідні міри загального чи індивідуального характеру, щоб забезпечити виконання зобов’язань, що випливають з цього Договору чи актів інсти­тутів Співтовариства. Вони сприяють йому у виконанні його місії». Таким чином, принцип верховенства обумовлений покладеним на всі держави- члени обов’язком забезпечити реалізацію завдань і цілей Співтовариства.

Принцип верховенства права ЄС підлягає застосуванню до всіх його джерел, а також підпорядкування йому всіх видів актів національного права.

2. Пряма дія. Під цим розуміється безпосереднє і обов’язкове засто­сування нормативно-правових актів Союзу національною адміністраці­єю і судами незалежно від їх згоди чи умов, які встановлено державою- членом.

Принцип прямої дії передбачений безпосередньо в установчих до­говорах. Про нього йдеться, зокрема, в ст. 189 (ст. 249) Договору про ЄС. У другому абзаці цієї статті вказано, що Регламент є актом загального характеру, що він обов’язковий для виконання у всіх своїх елементах і має пряму дію у всіх державах-членах.

1 Суд ЄС і суд першої інстанції

Основа концепції прямої дії полягає в наступному. Право Союзу наді­ляє правами, покладає обов’язки не тільки на держави-члени і інститути Союзу, але і безпосередньо на фізичних і юридичних осіб. Здійснення осо­бою своїх прав неможливо без їх юрисдикційного захисту. Такий захист прав і інтересів осіб здійснюється, за загальним правилом, національними судами. Права, що породжуються дією права ЄС, також підлягають су­довому захисту. Але, для його здійснення необхідно забезпечити пряме застосування норми права Союзу національним судом. В іншому випадку право ЄС не буде підлягати застосування, чи в усякому випадку застосо­вуватися національним судом для розв’язання конкретних спорів. За та­ких обставин реалізація задач і цілей інтеграції неможлива, бо їх правова гарантія виключена чи зведена до мінімуму. Відповідно необхідні підста­ви для прямого застосування права Союзу національними судами. Таку можливість забезпечує принцип прямої дії права ЄС.

3. Принцип інтеграції. Під ним розуміється інкорпорація норм пра­ва Союзу в національні системи права всіх держав-членів, в результаті чого вони стають інтегральною складовою частиною цих систем. Саме інтеграція в національне право надає юридичної сили актам Союзу на території держав-членів і робить обов’язковим їх застосування націо­нальними судами. В своєму рішенні № 28/67 від 3 квітня 1968 року Суд ЄС дав точне формулювання самого поняття інтеграції, записавши, що «...положення права Союзу проникають у внутрішній національний пра­вопорядок без допомоги мір національного характеру».2

Принципи інкорпорації і прямої дії дуже тісно пов’язані між собою. Інкорпорація правових норм Союзу передбачає можливість їх прямого і негайного застосування національним судом та їх обов’язковість для національної та муніципальної влади. Інтеграція та пряма дія — багато в чому схожі, але не тотожні поняття. Пряма дія норм права Союзу підпо­рядкована низці умов, відповідність яким робить можливим їх застосу­вання судом. Інтеграція — умова прямого застосування.

4. Юрисдикційна захищеність. Під нею розуміють імперативний обов'язок для всіх національних судових органів держав-членів і судо­вих установ ЄС забезпечити застосування права Союзу і максимально ефективний захист прав і інтересів, що виникають на його основі.

Строге і неухильне втілення в життя приписів європейського пра­ва — загальна ціль інститутів Союзу і держав-членів. Юрисдикційний

2 Case № 28/67 Judjment of the Court of 3 April 1968. Firma Molkerei-Zentrale Westfalen/ Lippe GmbH v. Hauptzolamt Paderom, (1968) ERC 211. (Refference for a preliminary ruling).

захист прав і інтересів усіх суб’єктів європейського права на рівні Союзу забезпечується судовими установами ЄС. На рівні держав-членів даний захист — обов’язок всіх їх судових та правоохоронних органів.

Як вбачається з вищевикладеного, норми права ЄС є обов’язковими для виконання всіма державами-членами Союзу Можна припустити, що дане правило розповсюджується і на правоохоронну сферу Співто­вариства, тому варто розглянути нормативні акти в рамках даного на­прямку його діяльності.

Загальні принципи і напрямки співробітництва правоохоронних органів країн-членів ЄС закладено в розділі VI «Положення про спів­робітництво в області правосуддя і внутрішніх справ» Договору Про Європейський Союз. Зокрема, ст. 29 наголошує, що без порушення повноважень Європейської Спільноти, Союз має на меті забезпечити громадянам високий рівень безпеки у просторі свободи, безпеки та пра­восуддя через спільні дії держав-членів у сферах поліційної та судової співпраці в кримінальних справах та запобігання расизмові й ксенофобії та боротьби з ними.

На шляху до цієї мети належить запобігати будь-якій злочинності, зокрема організованій, тероризмові, торгівлі людьми та злочинам проти дітей, незаконній торгівлі наркотиками та зброєю, корупції, шахрайству та боротися з цими явищами через:

- ближчу співпрацю поліційних, митних та інших компетентних органів держав-членів, безпосередню чи через Європейську по- ліційну службу (Європол);

- ближчу співпрацю судових та інших компетентних органів дер­жав-членів, зокрема через Європейський підрозділ судової співп­раці (Євроюст);

- зближення, в разі потреби, норм кримінального права держав-чле- нів згідно з положеннями пункту (е) частини першої статті 31.

До спільних дій в сфері поліційної співпраці належать, зокрема:

(a) оперативна співпраця компетентних органів, зокрема поліцій­них, митних та інших спеціалізованих правоохоронних служб держав- членів у сфері запобігання, виявляння та розслідування кримінальних злочинів;

(b) збирання, зберігання, опрацьовування, аналіз інформації та об­мін, із залученням Європолу, дотичною інформацією правоохоронних органів, зокрема про звіти щодо підозрілих фінансових трансакцій, з урахуванням належних положень про захист особових даних;

(с) співпраця та спільні ініціативи стосовно навчання персоналу, об­міну зв’язковими службовцями та фахівцями, користування обладнан­ням та криміналістичних досліджень;

(сі) спільне оцінювання окремих технік розслідування, призначених виявляти серйозні форми організованої злочинності.

Рада сприяє співпраці через Європол та, зокрема, протягом п’яти ро­ків після дати набрання чинності Амстердамського договору:

(a) надає Європолові змогу полегшувати та підтримувати готування та заохочувати координацію й проведення окремих слідчих дій компе­тентних органів держав-членів, зокрема оперативних дій спільних команд із залученням представників Європолу з допоміжними функціями;

(b) ухвалює заходи, що дають Європолові змогу звертатися до ком­петентних органів держав-членів, щоб провадити та координувати їхні розслідування в окремих випадках, та розвивати специфічні фахові ме­тоди, що їх можна надавати державам-членам, щоб допомагати їм роз­слідувати справи, пов’язані з організованою злочинністю;

(c) поширює механізми зв’язку між органами звинувачування та слідства, спеціалізованими на боротьбі проти організованої злочиннос­ті, у близькій співпраці з Європолом;

(сі) створює дослідницьку, документаційну та статистичну мережу щодо транскордонної злочинності (ст. ЗО).

Разом з тим у ст. 33 вказано, що цей Розділ не впливає на виконання обов’язків держав-членів щодо підтримування правопорядку та охорони внутрішньої безпеки. Тобто, обов’язок по підтримці законності, порядку і внутрішньої безпеки лежить саме на країнах-членах. На нашу думку, це є од­ним з основних загальних правил правоохоронної політики Співтовариства.

У теперішній час зусилля Європейського Союзу в правоохоронній (в тому числі і в кримінально-правовій) сфері спрямовані на розбудову «простору свободи, безпеки і правосуддя» (ст. 29 Договору про Євро­пейський Союз).

Щодо основних законодавчих актів Європейського Союзу у сфері діяльності правоохоронних органів та боротьбі зі злочинністю та у сфері встановлення вимог до країн-кандидатів на вступ до ЄС, то вони не ви­сувають до останніх якихось конкретних вимог щодо їх правоохоронних органів (чисельність, структура система управління, тощо). Законодав­ство ЄС регламентує здебільшого положення щодо співпраці право­охоронних органів у боротьбі зі злочинністю та захисті прав і законних інтересів громадян.

Разом з тим, міліція України повинна бути здатного на співпрацю на рівні і з урахуванням вимог, встановлених даними нормативними актами.