3.     Основні риси права Європейського Союзу

Право Європейських Співтовариств є складовою права Європей­ського Союзу.

Аналіз науково-практичних та нормативно-правових джерел32 до­зволяє виокремити ряд специфічних характерних ознак права Європей­ського Союзу щодо права держав-учасниць.

1. Інтернаціоналізація національних правових систем шляхом рецеп­ції, апроксимації (зближення). Основними формами зближення є гармо­нізація (повна, часткова, альтернативна, мінімальна) та уніфікація.

2. Процес зближення законодавств держав-членів ЄС є багато- етапним. На першому етапі органи ЄС встановлюють певні правила (засади, стандарти) усунення протиріч в національних законодавствах країн-учасниць у відповідних напрямках правового регулювання, які в подальшому імплементуються, на другому етапі, до їх національного права з урахуванням специфіки механізму прийняття певних змін до правової системи цих держав (процес гармонізації). Але, процес гармо­нізації має ряд винятків у випадках, передбачених статтею 36 Римського

31 Договор об Европейском союзе 1992 г. - Страсбург, 1992. - С. 19.

32 Slot P.J. Harmonization // European Law Review. - 1996. - №2. - P.379-389; Гнатовський M.M. Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору: Дис.... канд.. юрид. наук: 12.00.11 / Київ. нац. Ун. їм.. Т. Шевченка. - К, 2002. - 193 с.

договору (міркування суспільної моралі, суспільного порядку і держав­ної безпеки, захисту здоров’я і життя людей та/або тварин, збереження рослин, захисту національних скарбів, що мають художню, історичну чи археологічну цінність, захисту промислової і торговельної власності), чи пов’язаних із захистом умов праці або навколишнього середовища, внаслідок чого будь-яка країна-учасниця може визнати за необхідне за­стосування власних національних норм права щодо права ЄС. Дані пи­тання, вирішуються виключно в судовому порядку

Процес уніфікації відбувається на підставі окремих договорів (угод), що потребує обов’язкової згоди кожної країни-учасниці ЄС у чітко закрі­плених сферах, наприклад, забезпечення застосування та захисту прав своїх громадян на тих самих умовах, що надаються кожною державою власним громадянам; усунення подвійного оподаткування в Співтова­ристві; взаємне визнання компаній та збереження їх правосуб’єктності при перенесенні місцезнаходження компаній з однієї країни до іншої, а також забезпечення можливості злиття компаній, що керуються закона­ми різних країн; спрощення взаємного визнання та виконання судових та арбітражних рішень.33

Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами, їх державами-членами та Україною закріпила необ­хідність гармонізації законодавства України із правом Європейського Союзу.

Крім того, як зазначає В.І. Муравйов , Україна, не будучи членом ЄС, може приймати нормативно-правові акти, що відповідають праву ЄС, здійснюючи у такий спосіб непряму гармонізацію.34

4. Право ЄС має пріоритетний та доповнювальний характер щодо національних правових систем держав-учасниць.

5. Відповідно до ст. 189 Договору про створення ЄЕС норми пра­ва ЄС є нормами прямої дії на території держав-учасниць. Суд Євро­пейських Співтовариств вказав на те, що самі держави-учасниці ЄС, створивши на невизначений час Співтовариство, що має свою власну організаційну структуру, власні право- і дієздатність, право виступати на міжнародній арені в якості самостійної юридичної особи, обмежили свої суверенні права (хоча й у рамках лише деяких сфер) і створили сис­

33Ст. 293 Договору про Європейське Співтовариство [103, 332].

34 Муравйов В. І. Способи зближення законодавства України та права Європейського Союзу // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. - К., 1998. - С.138-140.

тему права, обов’язкову як для них самих, так і для їхніх юридичних і фізичних осіб.35

6. Принцип верховенства права ЄС над національним правом держав- учасниць розглядається в якості неписаного (через відсутність його закрі­плення в якому-небудь з установчих договорів про створення ЄС), але, ра­зом з тим, основного правила, що діє в рамках ЄС, крім того, застосування даного принципу не залежить від того, коли прийнята та чи інша норма вну­трішнього національного права: до чи після вступу в силу норми права ЄС, що їй не відповідає. В усіх випадках пріоритет залишається за останньою.36

Реінтеграція Радянського Союзу призвела до появи на міжнародній арені нових незалежних країн, зокрема й України. Одразу після прого­лошення незалежності Україною, 2 грудня 1991 року Євросоюз прийняв Декларацію Європейського Співтовариства щодо України, визнаючи, таким чином, її суверенітет.

Більше того, Директива Європейського Співтовариства щодо визна­ння нових держав у Східній Європі та Радянському Союзі від 16 грудня 1991 р. зазначила про готовність Співтовариства і держав-членів визна­ти ті нові держави, які утворилися на демократичній основі, прийняли відповідні міжнародні зобов’язання та добросовісно зобов’язалися до­тримуватися миру та вести переговори.37

Угоду про торгівлю та співробітництво між Радянським Союзом і ЄЕС та Євратомом, укладену 18 грудня 1989 р. замінили Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), що укладаються між новою незалежною державою з одного боку та Європейськими Співтовари­ствами і їх державами-членами — з іншого. Дана Угода між Україною та Європейськими Співтовариствами була підписана 14 червня 1994 року та ратифікована Законом України 10 листопада 1994 року.38 На­

35 Craig P., de Buca G. EC Law: Text, Cases, Materials. - Oxford: Clarendon Press, 1997. - CXXXVI p. + 1160 p.; Gialdino C. Some Reflections on the Acquis communautaire // Common Market Law Report. - 1995. - No. 32. - P. 1089-1121.

36 Гнатовський M.M. Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору: Дис.... канд.. юрид. наук: 12.00.11 / Київ. нац. ун. ім. Т. Шевченка. - К., 2002. - С. 104-105.

37 EC Guidelines On The Recognition of New States in Eastern Europe and in the Soviet Union // Basic Documents Supplement to International Law Cases and Materials / Louis Henkin et al. - St.Paul.,1993. - P. 62.

38 Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами, підписана 14 червня 1994 р. в Люксембурзі, ратифікована Законом України № 237/94 від 10 листопада 1994 р. - (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 46, ст. 415).

разі, тотожні Угоди укладені майже з усіма державами, які утворились внаслідок розпаду СРСР.

Як зазначає український законодавець у схвалених 2 липня 1993 р. Верховною Радою Основних напрямах зовнішньої політики України, укладання з Європейськими Співтовариствами Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) стане першим етапом просування України до асоційованого, а згодом — до повного членства у цій організації.39

У ст. 51 даної Угоди зазначено, що сторони визнають, що важли­вою умовою для зміцнення зв’язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого та майбутнього законодавства України з законо­давством Співтовариства. Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до за­конодавства Співтовариства.40

Необхідно також підкреслити, що згідно з цією Угодою передбачено створення відповідного інституційного механізму, а саме Ради Співро­бітництва, яка складається з членів Ради Європейського союзу та з чле­нів Комісії ЄС, з одного боку, та членів уряду нових незалежних держав, з іншого, Комітету з питань співробітництва, який складається з пред­ставників членів Ради Європейського союзу і членів Комісії європей­ських співтовариств з одного боку, та з представників уряду нових не­залежних держав з іншого боку, як правило, на рівні старших посадових осіб державної служби, Комітету з парламентського співробітництва, що є форумом, на якому зустрічаються члени Європарламенту та парла­менту нових незалежних держав, практичний досвід роботи в яких вже має Україна.

Способи імплементації положень УПС новими незалежними держа­вами можуть полягати в:

1) укладенні двосторонніх договорів з державами-членами ЄС з від­повідних питань;

2) прийнятті внутрішніх нормативних правових актів у відповіднос­ті з acquis\

3) приєднанні до багатосторонніх договорів.41

39 Ковальова 0.0. Українська політика щодо євроінтеграційних процесів:Нац.акад„ наук Укр.. Ін-т політ. Та етнонац. Процесів..23.00.02. Докт.політик.наук, К.2003

40 Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими співтовари­ствами та їх державами-членами, підписана 14 червня 1994 р. в Люксембурзі, ратифікова­на Законом України № 237/94 від 10 листопада 1994 p. - ВВР, 1994, - № 46, ст. 415).

41 Гнатовський М.М. Становлення та тенденції розвитку європейського правового просто­ру: Дис.... канд.. юрид. наук: 12.00.11 / Київ. нац. ун. ім. Т. Шевченка. - К, 2002. - С. 157

Після того, як Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-члєнами від 14 черв­ня 1994 р. стала частиною внутрішнього законодавства, Указом Прези­дента України 11 червня 1998 р. було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, де, зокрема, йдеться про необхідність чіткого та всебічного визначення зовнішньополітичної стратегії щодо ін­теграції України до європейського політичного (в тому числі у сфері зо­внішньої політики і політики безпеки), інформаційного, економічного та правового простору. На основі цієї Стратегії були схвалені Програма ін­теграції України до Європейського Союзу від 14 вересня 2000 р., Концеп­ція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до ЄС, Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законо­давства ЄС. Указом Президента України від ЗО серпня 2000 р. з метою ко­ординації діяльності органів державної влади створено Національну раду

3 питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, а також на виконання Указу Президента України від 9 лютого 1999 р. «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» Кабінет Міністрів запровадив єдину систему планування, координації та контролю роботи з адаптації законодавства.

Одразу зазначимо, що подібна активність притаманна не тільки укра­їнській стороні. Зацікавленість ЄС щодо України представлена рядом документів, серед яких чільне місце займає Спільна стратегія ЄС щодо України від 11 грудня 1999 р. На Копенгагенському саміті ЄС — Україна

4 липня 2002 р. було підтверджено готовність продовжувати співробіт­ництво у пріоритетних сферах і надати динамізму процесові зближення, що об’єктивно сприяє створенню внутрішніх передумов набуття Украї­ною членства в Європейському Союзі.