2.     Організаційно-правові форми європейської інтеграції

Виокремлюють три основні організаційно-правові форми європей­ської інтеграції — Європейський Союз, Раду Європи та Організацію з безпеки і співробітництва в Європі. Дослідники кожної з головних ор­ганізаційних форм європейської інтеграції неминуче проходять через спокусу визначити правову систему, яка створена відповідною організа­цією, «європейським правом».28

Як правило, під «європейським правом» розуміється:

1. Сукупність національних правових систем європейських держав, незважаючи на досить суттєві відмінності, зокрема між англосак­сонським загальним правом та романо-германським правом.

26 Декларація про майбутнє Європейського Союзу, прийнята Європейською Радою в Лакені 15 грудня 2001 р.

27 Balazs P. The EU’s Collective Regional Approach to its Eastern Enlargement: Consequences and Risks. - Copenhagen: Copenhagen Research Project on European Integration, 1997. - 38 p.

28 Гнатовський M.M. Там само.

2. Регіональна, чи то навіть субрегиональна міжнародно-правова система.

3. Сукупність правових норм, які регулюють відносини, що склада­ються переважно між державами Європейського Союзу».29

А тому вірним є висновок М.М. Гнатовського, який зазначив, що така невизначеність у застосуванні терміну «європейське право» може свідчити лише про те, що на сьогодні ще не можна стверджувати про існування правової системи, яка повною мірою заслуговує на таку на­зву та, тому не можна погоджуватися з тими з авторів, які ототожнюють поняття «європейське право» та «право Європейського Союзу». Остан­нє хоча і декларувалося його творцями як «європейське», проте стати таким воно може лише із розповсюдженням сфери його дії на більшість, а потенційно — на всі держави Європи. Більше того, називати «європей­ським правом» лише право Європейського Союзу означало б ігноруван­ня права Ради Європи та ОБСЄ, які роблять суттєвий внесок у справу формування спільного для всіх європейських держав.30

Уникаючи дискусії з цього приводу, зазначимо, що поняття «євроін- теграція» вживається нами в сенсі процесу зближення (вступу) України з Європейським союзом.

Виходячи зі змісту установчих договорів Європейського союзу, він особливу увагу приділяє розвитку спільної політики в таких сферах, як економічна, з вугілля та сталі та з атомної енергії, що прямо випливає з установчих договорів (Договір про заснування Європейського об’єднан­ня вугілля та сталі, Договір про заснування Європейського Економічно­го Співтовариства та Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом)), зовнішня політика та політика безпеки, а також співробіт­ництво поліцій і судів в кримінально-правовій сфері (в галузі юстиції та внутрішніх справ).

Саме Маастрихтський договір запровадив поняття «трьох опор», кож­на з яких тотожна вищезазначеним сферам. Важливість даного норматив­но-правового акта підтверджується ще й тим, що вперше були закріплені загальна зовнішня політики та політика безпеки країн ЄЄ, а саме:

- захищати загальні цінності, основні інтереси та незалежність Союзу;

- зміцнювати безпеку Союзу та держав-членів усіма способами;

29 Европейское право. Учебник для вузов / Под общ. ред. Л.М. Энтина. - М.: Норма, 2000. - С. 34.

30 Гнатовський М.М. Там само. — С. 42.

- підтримувати мир та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту ООН, Гельсінського заключного акта та ці­лями Паризької хартії;

- сприяти міжнародному співробітництву;

- розвивати та консолідувати демократію й законність, повагу до прав людини й основних свобод.31

Євроінтеграція має досить динамічний характер. Якщо раніше союз європейських країн мав за мету створення виключно єдиного економіч­ного простору, то наразі особливої актуальності набуває розвиток «дру­гої» та «третьої» опор — зовнішня політика і політика безпеки та співро­бітництво поліцій і судів в кримінально-правовій сфері відповідно.

Особливістю правового співробітництва держав-членів ЄС в рамках другої та третьої опор є те, що воно здійснюється переважно в рамках класичного міжнародного права.