1.     Поняття європейської інтеграції

Термін «інтеграція» (лат. integratio — відновлення, поєднання; від integer — цілий) визначається як процес взаємного пристосування, роз­ширення2 або ж об’єднання чогось у єдине ціле.3

Як зазначає О.О. Ковальова,4 європейська інтеграція є однією з най­більш досліджуваних тем у працях західноєвропейських та американ­ських політологів-міжнародників, істориків, соціологів, правознавців, синтез яких показав можливість виокремлення таких основних підходів до розуміння сутності євроінтеграції:

1 Послання Президента України до Верховної Ради. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки // Урядовий кур’єр. - 2002. - 4 червня.

2 Юридическая энциклопедия / Общ. Ред.. Тихомирова М.Ю. - М.: Тихомиров, 1998. - 525 с.

3 Новий словник української мови. - К, 1998. - Т. 2. - С. 193

4 Ковальова О.О. Українська політика щодо евро інтеграційних процесів: Дис.... докт.. політ, наук: 23.00.02 / Нац.акад. наук Укр. — К, 2003. — С. 36

- розвиток Євросоюзу як міжнародної міжурядової організації. Го­ловною тезою є те, що існування ЄС підпорядковане законам і ло­гіці функціонування будь-якої міжнародної організації, чи, інак­ше кажучи, націлене на гармонізацію міждержавних інтересів з метою забезпечення мирного співіснування її членів (А. Вендт,5 С. Краснер,6 Ф. Краточвіл,7 Е. Мансфілд,8 Д. Снідал,9 П. Хаас,10

О. Янг11 та ін.);

- розвиток європейської інтеграції в контексті теорій регіоналіз- му, відповідно до якої найважливішою засадою інтеграційного процесу є географічна близькість держав-членів Євросоюзу, що сприяє економічним і, зокрема, торговельним відносинам між ними (Р. Кеохейн,12 П. Сміт,13 Є. Хаггард,14 Є. Хоффман,15 А. Фішлоу18 та ін.);

- розвиток євроінтеграції як процесу формування спільної полі­тики, динаміка якого віддзеркалює інтеракції національних груп політичних акторів з імплементації взаємоузгоджених рішень

5 Wendt A. Anarchy Is What States Make of It: The Social Construction of Power Politics // International Organization. - 1992. - Vol. 46. - P. 391-425.

6 Krasner S. Structural Causes and Regime Consequences: Regimes as Intervening Variables // International Organization. - 1982. - Vol. 36. - P. 1-21.

7 Kratochwil F., Ruggie J. International Organization: A State of the Art on an Art of the State // International Organization. - 1986. - Vol. 40. - P. 753-775.

8 Mansfield E. The Concentration of Capabilities and International Trade // International Organization. - 1992. - Vol. 46. - P. 731 - 764.

9 SnidalD. Coordination versus Prisoners Dilemma: Implications for International Cooperation and Regimes // American Political Science Review. - 1985. - Vol. 79. - P. 923-942.

10 HaasE. The Uniting Europe: Political, Social, and Economic Forces, 1950-1957. - Stanford CA: Stanford University Press, 1968. - 2nd Ed. - 552 p.

11 Young 0. The Politics of International Regime Formation // International Organization. - 1989. - Vol. 43. - P. 349-376.

12 Keohane R., Nye J., Hoffmann S. After the Cold War. International Institutions and State Strategies in Europe, 1989-1991. - Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1993. -481 p.

13 Taylor P. International Organization in the Modern World: The Regional and Global Process. - London: Pinter, 1993. - 283 p.

14 Fishlow A., Haggard S. The United States and Regionalization of the World Economy // Paris: OECD, 1992.- 156 p.

15 Hoffman S. Obstinate or Obsolete? The Fate of the Nation State and the Case of Western Europe // Nelsen B., Stubb A. The European Union. Readings on the Theory and Practice of European Integration. - London: Macmillan Press LTD, 1998. - 2nd Ed. - P. 157-172.

16 Fishlow A., Haggard S. The United States and Regionalization of the World Economy //

Paris: OECD, 1992.- 156 p.

(Е. Адлер,17 М. Барнет,18 3. Бжезінський,19 Дж. Піндер,20 В. Уо­ллес,21 X. Уоллес,22 С. Хікс23 та ін.).

Ідея європейської єдності має давнє коріння у суспільно-політич­ному розвитку Європи. Серед апологетів даної ідеї можна відзначи­ти видатних мислителів та філософів XIX століття, таких як Е. Крю­се, В. Пенн, Дж. Мадзіні, В.Ф. Генц та Й.К. Блунтшлі, Й. Альтузіус, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, ГІ.Ж. Прудон, Дж. Бентам, Р. Кобден, Ф. Ліст і К. Франц.

Особливої активності ця ідея набула у 20-х роках XX ст. в наукових та філософських трактатах Р. Куденхове-Калергі, Е. Мейріш, Ж. Бенд, П. Валері, К. Сфорц та А. Тріан, які відстоювали позицію необхідності створення Об’єднаних Штатів Європи в якості самостійного потужного політичного та економічного союзу, спроможного протистояти натиску союзу Англії та Америки.

Довгий час дані теоретичні розробки мали виключно теоретичний характер. Лише після Першої та Другої світових війн на порядку ден­ному для європейців став пошук засобів забезпечення безпеки та по­передження нового збройного конфлікту, оскільки було зрозуміло, що держава сама по собі втратила роль гаранта національної безпеки, а тому необхідно винайти таку систему безпеки, такий політичний механізм, який зміг би попередити загрозу нового конфлікту та відновити зруйно­вану економіку регіон.24

Деякі аспекти історичної ідеї об’єднаної Європи знайшли своє від­биття в основоположних установчих документах Європейського Союзу:

17 Security Communities / Ed. by E. Adler, M. Barnett. - Cambridge: Cambridge University Press, 1998. - 462 p.

18 Security Communities / Ed. by E. Adler, M. Barnett. - Cambridge: Cambridge University Press, 1998. - 462 p.

19 Бжезинський 3. Великі перетворення // Політична думка. - 1994. - № 3. - С. 5-15.

20 PinderJ. The European Community and Eastern Europe. - New York: Published in North America for the Royal Institute of International Affairs by Council on Foreign Relations Press, 1991,- 118 p.

21 Wallace H., Wallace W., Webb C. Policy-Making in the European Community. - Chichester: John Wiley and Sons, 1983. - 451 p.

22 Wallace H. Budgetary Politics: The Finances of the European Communities. - London: G. Allen & Unwin, 1980. - 120 p.

23 HLxS. The Political System of the European Union. - Basingstoke: Macmillan, 1999. - 427 p.

24 нігир O.B. Україна у геополітичних концепціях Європейського Союзу: динаміка «об’єкт-суб’єктних» відносин: Дис... канд.. політ. Наук: 21.01.01 \ національний інститут стратегічних досліджень. - К., 2004. - С. 62.

Договорі про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) від 18 квітня 1951 р., Договорі про заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом) від 25 березня 1957 р., Єдиному Європей­ському Акті, підписаному у Люксембурзі 17 лютого 1986 р. та в Гаазі 28 лютого 1986 р., в Маастрихтському Договорі про Європейський Союз від 7 лютого 1992 року з подальшими змінами і доповненнями, запро­вадженими Амстердамським від 2 жовтня 1997 року та Ніццьким від 26 лютого 2001 р. договорами.

Преамбула Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства визначає, що ціллю європейської інтеграції є більш тіс­ний союз європейських народів, який досягається шляхом спільних дій, спрямованих на усунення бар’єрів, що розділяють Європу. Актуальною для України є теза про те, що інші народи Європи, які поділяють їх ідеал, повинні приєднуватися до їх зусиль.

Цікавим та корисним є аналіз документів Ради Європи, Європей­ських Співтовариств та НБСЄ/ОБСЄ, зроблений М.М. Гнатовським, внаслідок чого дослідник дійшов висновку про неоднаковість підходів цих організацій до визнання тих чи інших держав «європейськими». «Якщо ОБСЄ сьогодні пропонує співробітництво не тільки всередині, а й «навколо» Європи, то документи і практика Ради Європи та Європей­ського Союзу свідчать, що держава розглядається цими організаціями як «європейська», якщо вона відповідає географічним, а також, найго­ловніше, політико-правовим критеріям. Це означає, що держава, котра в якийсь час не визнавалася «європейською» лідерами континенталь­них інтеграційних процесів, може бути визнана такою після виконання відповідних вимог. З юридичної точки зору обов’язково, щоб її правова система відповідала загальним принципам побудови і функціонування правових систем інших держав — мала демократичний політичний ре­жим, визнавала принцип верховенства права, мала ефективні юридичні гарантії поваги до прав і свобод людини».25

Дане положення юридично закріплено в Декларації про майбутнє Європейського Союзу від 15 грудня 2001 р., яка зазначила, що єдиний кордон, який проводить Європейський Союз, — це кордон демократії та прав людини. Союз є відкритим тільки для країн, що поважають осно­

25 Гнатовський М.М. Становлення та тенденції розвитку європейського правового простору: Дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.11 / Київ. нац. Ун. їм.. Т. Шевченка. - К, 2002. - С. 35.

воположні цінності, такі як вільні вибори, дотримання прав меншин і правова держава.26

Вже на початку інтеграційного процесу політичними інституці­ями ЄС колишні соціалістичні країни було поділено на три групи в залежності: держави центральної східної Європи; балканські країни; Росія й інші держави СНД27. До першої групи входили такі країни як Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія, Руму­нія, Литва, Латвія та Естонія, співробітництво з якими відбувалось на основі асоційованих Європейських угод. До другої — Федератив­на республіка Югославія (Сербія і Чорногорія), Хорватія, Албанія, Македонія, Боснія і Герцеговина. Після нормалізації ситуації в цих країнах планувалась взаємодія з ЄС в рамках угод про стабілізацію і асоціацію. До третьої — Росія, Україна, Грузія та інші держави СНД, з якими могли бути чи вже були укладені угоди про партнерство і співробітництво.

Характер взаємодії між країнами, що утворились після розпаду Радянського союзу та ЄС, залежав від їх економічного, політичного, соціального потенціалу.