1.     Поняття, завдання, принципи, особливості наукової організації праці (НОП) та наукової організації управлінської праці (НОУП) в органах внутрішніх справ

Наукова організація праці (НОП) і, зокрема, наукова організація управлінської праці — є складовою частиною теорії управління. Праців­ники органів внутрішніх справ за допомогою НОП постійно вдоскона­люють діяльність по боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку. Що ж таке НОП і НОУП, які елементи визначають їх зміст, чим вони відрізняються від наукової організації управління, які задачі вони розв’язують? Всі ці питання потребують однозначної відповіді, що має велике практичне значення.

Будь-який трудовий процес являє собою єдність трьох факторів: власне праці (живої праці або людини), предметів праці та знарядь пра­ці. Щоб раціонально використовувати, з одного боку, живу працю, а з іншого — речові елементи трудового процесу тобто знаряддя та пред­мети праці, потрібна організація праці, котра забезпечила б поєднання робочої сили зі знаряддями та предметами праці для досягнення кон­

кретної виробничої мсти. Тільки при цьому слід мати на увазі, що про­блема організації праці має відношення не лише до сфери матеріального виробництва, але й до сфери управління, зокрема, до сфери діяльності органів внутрішніх справ.

Наприклад, якщо йдеться про сферу матеріального виробництва, і ми маємо справу, скажімо, з робітником-металургом, названі три фак­тори праці визначити нескладно: 1) сам робітник, тобто жива праця; 2) знаряддя праці — плавильна піч та техніка управління процесом плавки;

3) предмет праці — метал. У трудовому ж процесі, наприклад, оперупов- новаженого карного розшуку міськрайвідділу внутрішніх справ можна виділити: 1) оперуповноваженого (живу працю); 2) знаряддя праці — ме­тоди дій (у даній категорії працівників управління — операційні) та від­повідні технічні засоби, які використовуються для здобування, оброб­ки та збереження інформації; 3) предмет праці — інформація. Про стан справ на територіях обслуговування, про рішення суб’єктів управління, шляхи їх реалізації, про середовище функціонування і засоби впливу на нього. Органічне поєднання даних компонентів здійснюється в трудово­му процесі, в результаті якого створюється продукт праці. Для робітни- ка-металурга продуктом праці буде деталь, а для оперуповноваженого штабу — виявлення, розкриття злочину, затримання правопорушника, зведення, аналітична довідка або таблиця, прогноз, проект управлін­ського рішення (наказу, настанови і т. ін.).

За допомогою НОП виконуються завдання економічного, психо­логічного та соціального характеру. Всі вони перебувають в органічній єдності; серед них немає головних і другорядних. Економічні завдання

НОП полягають у досягненні високого рівня продуктивності праці шля­хом нововведень до інтенсивного використання живої праці і речових елементів виробництва. Психофізіологічні завдання НОП полягають в забезпеченні найбільш сприятливих умов для творчого функціону­вання, відтворювання витрачених зусиль, збереження здоров'я, стійкої працездатності працівників та підтримання нормального психологіч­ного клімату в колективі. Соціальні завдання НОП передбачають ство­рення умов для постійного зростання професійного і культурного рівня працівників, всебічного та гармонійного їх розвитку, забезпечення зміс­ту престижності праці, більш повне застосування творчого потенціалу.

Поділ завдань НОП на вказані групи носить вельми умовний харак­тер, оскільки всі вони тісно взаємопов’язані. Так, розв’язання і виконан­ня економічних завдань, приводячи до зростання продуктивності праці, підвищують врешті-решт рівень добробуту людей і тим самим позитив­но впливають на стан їхнього здоров’я, на соціальний розвиток колекти­вів і кожної особистості окремо. У свою чергу, вирішення психофізіоло­гічних та соціальних завдань НОП сприяє підвищенню ефективності та якості праці, досягненню оптимальних результатів.

Для успішного розв’язання завдань наукової організації праці необ­хідно керуватись рядом положень та ідей, сукупність яких складає за­гальні принципи НОП. Основні з них: комплексності, системності, ре­гламентації, спеціалізації, стабільності, цілеспрямованої творчості.

Сутність принципу комплексності полягає в тому, що удосконалю­вання організації праці повинне здійснюватися на підставі науки по всіх її елементах (напрямах), ураховуючи всі її аспекти — науковий, органі­заційний, правовий, економічний, технічний, психофізіологічний і со­ціальний — і охоплювати працю всіх працівників. При цьому науковий аспект передбачає систематичне дослідження трудових процесів та умов їх здійснення, застосування найновітніших технічних засобів для прове­дення досліджень, використання економіко-математичних методів при аналізі одержаних даних. Організаційний аспект припускає, зокрема, установлення визначеного порядку проведення роботи з кожного на­прямку НОУП, правовий — відповідність прав і відповідальності кож­ного працівника (колективу) за покладеними на них функціями, техніч­ний — виявлення і реалізацію можливостей ефективного використання техніки (коштів праці). Найважливішими аспектами є економічний ас­пект, що вимагає порівняння витрат і результатів праці, створення сти­мулів до високоефективної праці при відносному скороченні витрат на зміст апарата керування, а також соціальний і психофізіологічний, спря­мовані на рішення аналогічних задач НОУП.

Принцип системності доповнює принцип комплексності. Якщо комплексність вимагає повноти охоплення всіх напрямків і аспектів НОУП, системність припускає взаємозв’язок всіх елементів НОУП з метою усунення протиріч, що можуть виникнути при ізольованому їх­ньому рішенні.

Необхідно підкреслити особливо тісний зв’язок всіх елементів орга­нізації праці з таким елементом, як «поділ і кооперація праці», якому на­лежить визначальна роль. Поділ праці визначає вимоги до розміщення і підбора кадрів керування, до інформаційного обслуговування, змісту трудових процесів і їхньої організації та ін.

Але дія принципу системності виходить за рамки організації праці. Системність вимагає взаємозв’язку удосконалювання організації праці, організації оперативно-розшукових заходів і керування, механізації й автоматизації процесів управлінської діяльності. У противному випадку ефект від удосконалювання організації праці буде знижений. Так, навіть при самому раціональному поділі праці своєчасне і якісне виконання по­садових обов’язків неможливо, якщо воно не буде підкріплено раціональ­ною організацією інформаційного забезпечення, що у свою черіу зв’язано із системою керування. Непогодженість їх між собою викликає втрати ро­бочого часу через несвоєчасність надходження інформації, змусить пра­цівників викопувати невластиву їм роботу (збір інформації, з’ясування причин ненадходження і т.п.) чи переробляти вже зроблену. Чи, напри­клад, перехід до спільної форми організації управлінської праці (тимча­сові штаби, оперативно-слідчі групи, або дії у спеціальних операціях) за­жадає зміни організаційної структури керування. Виключити, наприклад, дії правоохоронних державних структур щодо визволення заручників у Москві в приміщенні культурного центру — 23.10.2002 року.

Принцип регламентації припускає встановлення і жорстке дотри­мання визначених правил, положень, інструкцій, нормативів, заснова­них на об’єктивних закономірностях, властивих науковий організації праці. При цьому важливо розмежувати елементи організації праці, по яких потрібна тверда регламентація, від тих її елементів, по яких мож­лива «саморегламентація» праці, тобто вільний вибір форм і методів ор­ганізації праці, виходячи з наявних рекомендацій.

Принцип спеціалізації — один з основних принципів організації будь-якого виду праці. Спеціалізація управлінської праці укладається в закріпленні за кожним структурним підрозділом чи установою, а усе­редині нього — за кожним працівником визначених функцій, робіт чи операцій. Забезпечується спеціалізація різними видами і формами по­ділу праці. Послідовне здійснення спеціалізації створює передумови підвищення продуктивності праці управлінського персоналу і, отже, скорочення його чисельності. Разом з тим надмірно вузька спеціалізація може негативно позначатися на змістовності праці і стримувати вико­ристання творчого потенціалу фахівців. Тому розвиток спеціалізації не повинний входити в суперечність з рішенням цих найважливіших опе- ративно-службових проблем. Противагою вузької спеціалізації служить взаємозамінність працівників, сполучення посадових обов’язків.

Принцип стабільності припускає відома сталість виконуваних функ­цій, способів їхнього здійснення, структури управлінського апарата. Звичайно сталість не можна розуміти як незмінність. Організація праці повинна бути гнучкою і оперативною, здатною до перебудови, якщо це викликається об’єктивною необхідністю (зміною задач ОВС, чи служби, прийняттям нових нормативних актів, усуненням структурних надмір­ностей, упровадженням сучасних коштів технічного оснащення процесів керування і т.п.). Перебудові організації праці повинні передувати аналіз зумовлюючих його факторів і ретельна оцінка існуючого положення.

Принцип цілеспрямованої творчості переслідує дві взаємозалежні цілі: забезпечення творчого підходу при проектуванні і впровадженні наукової організації праці і максимальне використання творчого потен­ціалу працівників.

Як і в будь-якій галузі науки, творчий процес в області організації праці і керування повинний включати: аналіз існуючої практики і сфор­мованих у ній протиріч; вивчення досягнень науки і передового досвіду; висування нових ідей; підготовку і проведення експериментів; аналіз їхніх результатів; внесення необхідних коректив; визначення можли­вої сфери застосування нововведення; ухвалення відповідного рішення і творче використання його в конкретних умовах. Тільки такий підхід дозволяє знайти ефективні шляхи удосконалювання практики проекту­вання і впровадження НОУП.

Для поєднання живої праці з її знаряддями та предметом недостат­ньо тільки їх наявності. Тут потрібні ще організаційні передумови, які передбачають: оволодіння працівником технікою і відповідними прийо­мами та методами обробки інформації; створення робочого місця, умов праці. Крім того, оскільки йдеться про суспільну працю, то суспільство зацікавлене в економному використанні всіх ресурсів, високій якості праці та її продуктивності. Цій реалізації суспільних потреб також необ­хідні організаційні передумови: норми на використовувані ресурси; до­тримання дисципліни праці; форми її розподілу та кооперації; стимули до творчої активності та ін.

Здійснення організаційних передумов, завдяки яким людські зусил­ля поєднуються зі знаряддями та предметами праці, раціональне вико­ристання даних компонентів і є організація праці. Науковою ж вона стає в тому випадку, коли організаційна передумова є результатом наукової розробки, а не тільки інтуїції, здорового глузду і традицій.

При використанні НОП виникненню кожного організаційного еле­мента передує ретельний науковий аналіз трудових процесів та умов їх виконання. Отже, слово «наукова» стосовно поняття «організація пра­ці» означає, що розв’язання практичних її питань має засновуватися не на суб’єктивних оцінках, не на традиційно використовуваних прийомах і методах праці, а на всій сукупності досягнень науки, техніки, технології та передової практики, що забезпечують найраціональнішу та найефек­тивнішу організацію трудових процесів.

Одним із механізмів поширення НОП є інноваційна система, скла­довою якої є управлінські інновації. Управлінські інновації — це ті нові знання, які впровадженні в нових управлінських технологіях, у нових адміністративних процесах, організаційних структурах та процесах пра­ці людини або керівника. Вони являють собою, наприклад, введення нових методів організації праці, оцінку обстановки реалізації одержаної інформації, застосування мотивації праці, розподілі ресурсів та інше.

Наукова організація праці є складовою частиною всіх функцій управ­ління. Одна з її особливостей полягає в тому, що вона по відношенню до виробничих (основних) функцій і функцій управління завжди е вторин­ною. Так, при створенні або вдосконаленні тієї чи іншої системи насам­перед визначаються, уточнюються її функції, а вже потім розв'язуються проблеми організації праці працівників, які виконують ці функції.

Наукова організація праці (НОП) — це така його організація, при якій практичному впровадженню конкретних заходів передує ретель­ний науковий аналіз трудових процесів та умов їх виконання, а самі практичні заходи базуються на досягненнях сучасної науки та передо­вої практики. Однак це визначення не відображає всієї сутності НОП, тому його слід розглядати як орієнтовне. Різниця між поняттями «ор­ганізація праці» та «наукова організація праці» визначається підходом до розв’язання одних і тих же проблем, ступенем наукової обґрунтова­ності конкретних рішень. Слово «наукова» в даному разі означає, що розв’язання практичних питань організації праці має спиратися не на суб’єктивні оцінки та рішення, не на довільні прийоми та методи робо­ти, а на всю сукупність досягнень науки і практики, що забезпечує най­більш раціональну, найбільш ефективну організацію трудових процесів. Таким чином, шлях до НОП лежить через інноваційну організацію до все більшої вдосконаленості за допомогою внесення того нового, що нам дає науково-технічний прогрес та передова практика. НОП — це як би вища стадія досконалої організації праці.

Розрізняють два аспекти трактування НОП: у статиці й динаміці. У першому аспекті НОП розглядається як система застосовуваних науко­во обґрунтованих форм і методів організації праці, в другому — як про­цес вдосконалення методів і форм праці. Отже, напрошується важливий висновок: НОП не є комплексом якихось заходів, існування котрих на­завжди визначає наукову організацію праці. НОП — це сталий творчий процес, у ході якого організація праці приводиться у відповідність до змінюваного рівня розвитку техніки й технології та знань і вміння які набуваються людиною.

З позицій вказаних аспектів розглядається і зміст НОП. У статиці зміст НОП визначається його частинами й елементами, які його склада­ють і сукупність яких створює систему організації праці. У динаміці зміст НОП визначається сукупністю напрямів організації праці. Під цим тер­міном розуміються напрями практичної діяльності, які характеризують процес вдосконалення окремих елементів даної організаційної системи.

До сказаного слід додати, що в теорії та на практиці тривалий час змі­шували науку (теорію) управління і НОП. Це відбувалося тому, що пробле­ми наукової організації праці як засобу підвищення його продуктивності історично виникли і досліджувалися раніш, ніж проблеми наукової орга­нізації управління, котрі первісно розвивалися в рамках НОП. Очевидно, тому в ужитку і в науковій літературі терміном НОП до недавнього часу нерідко позначали й науку управління та її складову, хоча і самостійну, час­тину — наукову організацію праці, а також змішували ці поняття.

Організація управління і організація праці є самостійними, але ра­зом з тим і тісно взаємопов’язаними категоріями. Причому, якщо орга­нізація управління передбачає розробку і встановлення чіткої системи керівництва, найбільш раціональної структури управління, організації аналізу, планування, обліку та контролю за ходом процесу в цілому і т.ін., то організація праці стосується живої праці працівників, засобів праці та предмету праці.

Різновидністю НОП є НОУП (наукова організація управлінської праці), котра має відмінності. Однією з них є об’єкт виливу. Об’єктом впливу НОГІ є фізична праця, об’єктом впливу НОУП — розумова.

Чим же відрізняються НОП і НОУП більш конкретно? Насамперед, в основі цієї неоднаковості лежать два основних види трудових про­цесів: трудові процеси, які пов’язані переважно з витратами фізичних зусиль, і трудові процеси, пов’язані переважно з витратами розумо­вих зусиль. Саме до числа останніх відноситься управлінська праця, оскільки її основною метою та змістом є діяльність по розробці самих різноманітних управлінських рішень, або, інакше кажучи, управляю­чої інформації. Праця більшості працівників органів внутрішніх справ, які розробляють і здійснюють управлінські рішення щодо охорони гро­мадського порядку та боротьби зі злочинністю, не виняток. Внаслідок того, що особи, які здійснюють управління іншими людьми, самі вста­новлюють не тільки прийоми, але, як правило, й завдання, а резуль­тати їхньої праці виявляються в оригінальній продукції (управлінські рішення), таку працю можна віднести не просто до розумової, але на­віть і до творчої праці. До речі, психологи об’єднують організаторські здібності в одній групі разом зі здібностями артистичними, художніми, математичними, науковими і т. ін.

Вищенаведене, звичайно, не означає, що фізична праця позбавлена елементів творчості, але тут витрати розумових зусиль не є визначаль­ними. Так, праця токаря-універсала потребує 77,6% фізичних витрат і тільки 10% — розумових, праця ливарника, який зайнятий у «канаві», на 79% складається з фізичних зусиль і тільки па 1% — із розумових, а розумова праця збирача на конвеєрі взагалі зведена до мінімуму і не під­дається точному обліку.

Наукова організація управлінської праці є не що інше, як наукова організація розумової праці. Якщо при впровадженні НОП головна увага приділяється раціоналізації фізичних зусиль з метою підвищен­ня продуктивності фізичної праці, то НОУП має своїм завданням раці­оналізацію розумових зусиль і тим самим підвищення продуктивності розумової праці. Інакше кажучи, вдосконалення, що здійснюються в плані НОУП, мають максимально розвантажити людину, яка займа­ється оперуванням інформацією, розробкою та реалізацією управлін­ських рішень, від надлишкових фізичних та розумових навантажень і технічної праці з тим, щоб в неї залишилось якомога більше часу і сил для творчої діяльності. Саме виходячи з цього, мають бути визначені «елементи», що складають зміст НОУП взагалі і в органах внутрішніх справ зокрема.

У літературі прийнятий також термін «напрями» організації праці. Під цим терміном розуміють напрями практичної діяльності, які харак­теризують процес вдосконалення окремих елементів даної організацій­ної системи, а отже, і всієї системи в цілому. Наприклад, в будь-якому трудовому колективі, у тому числі й колективі ОВС, існуючі форми кооперації праці являють собою елемент, складову структурну частину її організації. Вдосконалення ж існуючих форм кооперації праці на на­уковій основі слід розглядати як напрям НОП, як процес раціоналізації цих форм.

У різних джерелах ми зустрічаємо різні переліки цих елементів (на­прямів). Деякі вчені доводять їх кількість до дев’яти, деякі обмежуються трьома.

Найбільш відомим у відповідній відомчій літературі колишнього МВС СРСР є такий перелік елементів (напрямів) наукової організації праці: раціональна організація використання робочого часу; раціоналі­зація трудових процесів; створення сприятливих умов праці.

Якщо взяти до уваги, що базова мета НОУП полягає у підвищенні продуктивності розумової праці, то засобами її досягнення і, влас­но, оптимальним переліком основних напрямів наукової організації управлінської праці, на наш погляд, буде:

- реформування видів і форм розподілу та кооперації праці;

- організація раціонального використання робочого часу;

- інновація процесів праці з керування;

- вдосконалення організації та обладнання робочих місць;

- впровадження нормування управлінської праці;

- формування внутрішніх і зовнішніх умов управлінської праці;

- застосування міжнародних стандартів підбору, підготовки та під­вищення кваліфікації кадрів;

- посилення мотивації управлінської праці.

Вказані напрями НОУП універсальні, тобто можуть застосовуватися у будь-якій сфері людської діяльності. Зміст же їх обумовлюється ха­рактером конкретної діяльності, що раціоналізується, та особливостями сфери, в котрій вона здійснюється. Всі названі напрями тією чи іншою мірою застосовуються в органах внутрішніх справ, але насправді можна сказати, що вони локалізувалися в органах внутрішніх справ у три осно­вні напрями (які вже називалися).

Організація раціонального використання робочого часу управлін­ської праці: інновація процесів праці з керування; формування внутріш­ніх і зовнішніх умов управлінської праці.

Враховуючи універсальність категорії НОУП, різні вчені дають по- різному поняття. Так:

Наукова організація управлінської праці в органах внутрішніх справ це раціональна організація праці, спрямована на максимальне підви­щення ефективності діяльності цих органів при мінімальних затратах праці і при суворому дотриманні матеріального і процесуального зако­нодавства, здійснену з урахуванням рекомендацій науки та узагальнен­ня передового практичного досвіду.1

Інша група вчених вважає, що НОУП — це така організація праці, котра ґрунтується на використанні досягнень науки та передового до­свіду, прогресивних форм управління, застосування технічних засобів, створює тим самим умови для ефективної праці працівників, для збере­ження їх здоров'я та працездатності.2

Автор цього видання так визначає поняття НОУП: наукова органі­зація управлінської праці — це засіб підвищення продуктивності пра­ці осіб, які оперують інформацію та приймають управлінські рішення шляхом впровадження наукових методик у сфері раціонального вико­ристання робочого часу, раціоналізації трудових операційна також ство­рення сприятливих умов праці.

Праця в органах внутрішніх справ досить специфічна. По-перше, працівники органів внутрішніх справ не беруть участі в створенні мате­ріальних і духовних цінностей безпосередньо, а лише забезпечують без­посереднім працівникам захист їх законних прав, особистої та громад­ської безпеки, створюючи тим самим сприятливі умови для трудових процесів. По-друге, праця в органах внутрішніх справ значною мірою має змішаний характер з погляду її поділу на управлінську й виробни­чу (виконавську). Дійсно, на відміну від виробничої сфери, де ці два види праці розділяються, в органах внутрішніх справ багато категорій працівників займаються водночас управлінською та виконавською ді­

1 Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України. - X.: Основа,

1996, с.259.

2 Зудина Л.Н. Организация управленческого труда. Учебн. пособие. - М.: Інфра-М,

1997.

яльністю: беруть участь в охороні громадського порядку, розшуку пра­вопорушників, розслідуванні злочинів і т. ін.

Крім вказаних особливостей праці, які мають загальний характер і стосуються всіх працівників органів внутрішніх справ, організація праці кожного з них визначається посадовою категорією та професі­єю. Виходячи із посадових категорій, всі працівники органів внутріш­ніх справ (як і всі працівники сфери управління), поділяються, як ми вже визначилися, на три групи: керівників, спеціалістів і технічних виконавців.

Керівники займаються переважно управлінською працею. Вони зо­бов’язані приймати управлінські рішення й організовувати їх виконан­ня. Основу використовуваних ними методів складають організаційно- регулюючі методи управління.

Спеціалісти складають групу, до якої в системі органів внутрішніх справ входять працівники кримінальної міліції, міліції громадської безпеки та ін. їх діяльність полягає насамперед у безпосередньому здійсненні профілактичної, оперативно-розшукової, адміністратив­ної, слідчої (кримінально-процесуальної) та інших видів правоохо­ронної діяльності. Представники даної групи використовують у сво­їй роботі владні повноваження в межах встановлених законом їхніх прав та відповідальності. Вони виконують і управлінські функції. Це виявляється в підготовці ними різних планів, проведенні контроль­них заходів і т. ін.

За окрему групу спеціалістів можна вважати працівників забезпечую­чих та штабних апаратів, котрі ведуть розробку різноманітних інформацій­них матеріалів, проектів рішень, методичних вказівок, інструкцій, оглядів та інших подібних документів, яких потребує функціонування системи.

Технічні виконавці — це секретарі, діловоди, друкарки, оператори ЕОМ та багато інших працівників, праця яких пов’язана з обслугову­ванням діяльності керівників та спеціалістів. Однак від її організації, продуктивності багато її чому залежить ефективність функціонування органів внутрішніх справ у цілому.

Таким чином, рекомендації з НОП в органах внутрішніх справ слід розробляти, виходячи із вказаних вище основних її напрямів щодо по­садових категорій. Праця ж конкретного співробітника має організову­ватися на основі цих рекомендацій і з урахуванням кліматичної зони, професійної специфіки праці та індивідуальних психофізіологічних особливостей даного працівника.