1.     Задачі і основні напрями діяльності підрозділів і установ охорони здоров’я МВС України, правова основа їх діяльності

Медичні установи України забезпечують різноманітні потреби насе­лення в області охорони здоров’я шляхом надання медико-санітарної до­помоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних захо­дів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій.

Охорона здоров’я — це система заходів, направлених на забезпечен­ня збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, опти­мальної працездатності і соціальної активності людини при максималь­ній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Основними принципами охорони здоров’я в Україні є:

- визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних факторів розвитку на­роду України;

- дотримання прав і свобод людини в області охорони здоров’я і забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;

- гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загально­людських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медично-соціаль­ний захист верств населення;

- рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність ме­дичної допомоги й інших послуг в області охорони здоров’я;

- попереджувально-профілактичний характер: комплексний, соці­альний, екологічний і медичний підхід до охорони здоров’я;

- багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, об’єднання державних гарантій з демонополіза­цією і заохоченням підприємництва;

- розвиток самоврядування установ і самостійність працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

Державні, суспільні або інші органи, підприємства, установи, органі­зації, посадові особи і громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я в своїй діяльності, не наносити збитку здоров’ю насе­лення і окремим особам, в межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам і потерпілим від нещасних випадків, сприяти праців­никам установ охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.

Стаття 3 Конституції України стверджує, що здоров’я людини є од­нією з головних соціальних цінностей, забезпечення якої — одна з голо­вних задач держави.

Держава гарантує всім громадянам реалізацію їх прав в області охорони здоров’я шляхом:

- створення розгалуженої мережі установ охорони здоров’я;

- організації і проведення системи державних і суспільних заходів щодо охорони і зміцнення здоров’я;

- надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної до­помоги в об’ємі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

- здійснення державою суспільного контролю і нагляду в області охорони здоров’я;

- встановлення відповідальності за порушення прав і законних ін­тересів громадян в області охорони здоров’я.

Безпосередню охорону здоров’я населення забезпечують:

- санітарно-профілактичні;

- ліку вально-профілактичні;

- фізкультурно-оздоровчі;

- санаторно-курортні;

- аптечні;

- науково-медичні й інші установи охорони здоров’я;

Установи охорони здоров’я створюються підприємствами, установа­ми і організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази та кваліфі­

кованих спеціалістів. Порядок і умови створення установ охорони здо­ров’я, державної реєстрації і акредитації цих установ, а також порядок ліцензування медичної і фармацевтичної практики визначаються зако­нодавчими актами України.

Кабінет Міністрів України і уповноважені ним органи, а також у меж­ах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право при­пинити діяльність будь-якої установи охорони здоров’я у разах порушення ними законодавства про охорону здоров’я, невиконання державних вимог відносно якості медичної допомоги й іншої неправомірної діяльності в об­ласті охорони здоров’я або здійснення дій, які суперечать його положенню.

На основі і в порядку передбаченими законами України, громадя­ни можуть бути визначені тимчасово або постійно неприйнятними за станом здоров’я до професійної або іншої діяльності, пов’язаної з під­вищеною небезпекою для навколишніх, а також з виконанням певних державних функцій.

Застосування заходів примусу медичного характеру відносно осіб, які здійснили су спільно-небезпечні дії, обмеження прав інших громадян у ви­гляді примусового медичного огляду або примусовій госпіталізації, а та­кож у зв’язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на основах і в порядку, передбачених законами України.

Рішення про обмеження прав громадян, пов’язане з станом їх здо­ров’я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Наказом МВС України № 1286 від 4 листопада 2003 р. затверджено Положення «Про Департамент медичного забезпечення та реабілітації МВС України і Типове положення про відділ (служби) охорони здо­ров’я ГУ МВС України в Автономній республіці Крим, м. Києві і Київ­ській області, УМВС України в областях і м. Севастополі».

Цими Положеннями органи і служби охорони здоров’я визначають­ся, як структурні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, норматив­ними актами МВС України, нормативними документами Міністерства охорони здоров’я України.

Положення визначає органам охорони здоров’я МВС України:

• організацію надання лікувально-профілактичної, психолого-пси- хіатричної і санаторно-курортної допомоги контингенту;

• організацію медичної допомоги особовому складу органів вну­трішніх справ у невідкладних і екстремальних ситуаціях;

• здійснення заходів з метою ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

• забезпечення медичного і професійного психофізіологічного відбору кандидатів на службу, роботу до органів внутрішніх справ і навчання;

• проведення військово-лікарської експертизи осіб рядового і на­чальницького складу;

• організацію санітарно-епідеміологічного нагляду в підрозділах і установах ГУ МВС і У МВС України.

• здійснення медико-санітарної допомоги в училищах професійної під­готовки працівників органів внутрішніх справ, патрульно-постовій службі міліції, міліції швидкого реагування, в спеціальних установах міліції (ізолятор тимчасового утримання, приймач-розподільник для неповнолітніх, спецприймальник для адмінарештованих та інші).

Особливе місце в роботі цих органів займає організація медичної допомоги особовому складу в період їх роботи в невідкладних і екстре­мальних ситуаціях з охорони громадського порядку, стихійному лихі, пожежах, а також при проведенні заходів з метою подолання медичних наслідків Чорнобильської катастрофи.

Фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності ор­ганів охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ здійснюється за рахунок і в межах асигнувань МВС України для лікувально-профілак- тичних і санітарно-епідеміологічних установ, яким передбачені кошти на епідемічний фонд, тощо.

З метою отримання додаткових коштів медичні установи можуть у вста­новленому законодавством України порядку залучати кошти, отримані вна­слідок позабюджетної, господарської, наукової і іншої діяльності. Можуть використовуватися кошти, передані на ці цілі юридичними або фізичними особами, а також кошти, отримані в порядку гуманітарної допомоги.