2.     Правове забезпечення управління в органах внутрішніх справ

Зміни в суспільстві викликають необхідність поліпшення діяльності органів внутрішніх справ. Перебудова роботи органів внутрішніх справ у цих умовах неможлива без чіткого правового регулювання. При цьо­му повинна враховуватися загальна правова реформа, що проходить в державі. Вона передбачає зміну ролі права, основним принципом в ре­гулюванні суспільних відносин є не заборона і обмеження, а дозвіл, тоб­то — дозволено все, що не заборонено законом.

У теперішній час право все більше виступає не тільки в якості «ста­білізатора» соціальних відносин, що склалися, а і двигуном прогресу, що сприяє розвитку і закріпленню демократії на основі суворого додержан­ня законності в правовій державі.

У своїй діяльності органи внутрішніх справ повинні використовува­ти всю силу закону для захисту інтересів народу, для забезпечення на­дійного громадського порядку, збереження державного, громадського і особистого майна громадян.

Для цього, як мінімум, необхідно:

- наявність системи правових актів, що позначали би їх завдання, права і обов’язки, регулювали взаємовідносини, що виникають між ними і громадянами, а також технологію управління;

- правова грамотність кожного працівника, що бере участь в ви­конанні завдань органів внутрішніх справ, передусім керівного складу.

Ефективність виконання покладених на органи внутрішніх справ завдань залежить від того, наскільки досконале правове регулювання їх діяльності. Чим досконаліші норми права і механізм їх застосування,

тим більш результативно діють самі органи внутрішніх справ. Найваж­ливіше значення право відіграє при виконанні завдань в надзвичайних умовах, оскільки без чіткого правового регулювання значно підійма­ється міра ризику при прийнятті та реалізації управлінських рішень, ціна яких в таких випадках значно висока. Безумовно, що не все в та­ких випадках можна передбачати, проте основне, що здійснюється дер­жавою в інтересах людей і державою заборонено, підлягає правовому регулюванню.

Правовий нігілізм, низька правова культура тих, кому держава до­вірила вирішення всіх названих вище завдань негативно впливають на їх виконання, веде до порушення законності, корупції, що не сумісно з ідеєю правової держави.

Виконання складних і відповідальних завдань охорони правопоряд­ку вимагає від працівників органів внутрішніх справ високого правового професіоналізму, уміння добре орієнтуватися в чинному законодавстві, приймати рішення на основі та в межах закону.

У нормативних актах, що регламентують діяльність органів вну­трішніх справ, передбачені спеціальні норми, що визначають порядок їх роботи як в звичайних, так і в надзвичайних умовах.

На основі аналізу основних елементів механізму правового регулю­вання всю сукупність нормативно-правових актів, що регламентують ді­яльність органів внутрішніх справ, можна подати в такому вигляді:

- Конституція України;

- Конституційні Закони України;

- Закони України, які приймаються в порядку поточного законо­давства;

- норми матеріального і процесуального права, об’єднані в Кодек­си України;

- Постанови Верховної Ради України, які мають нормативний ха­рактер;

- Укази і Розпорядження Президента України;

- Постанови Кабінету Міністрів України;

- Договори про правову допомогу між Україною та іншими держа­вами з питань співробітництва правоохоронних органів, в тому числі і органів внутрішніх справ;

- відомчі і міжвідомчі нормативні акти;

- рішення обласних, міських, районних, сільських рад і місцевих державних адміністрацій.

Основою правової системи України є Конституція — Основний Закон України, що був прийнятий 28 червня 1996 р. В ньому закрі­плені основи державної політики, спрямованої передусім на забезпе­чення прав та свобод людини, нормальних умов його життя. Консти­туція заклала підвалини для розвитку і зміцнення демократичного суспільства, правової держави, в якій людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються як найвищі соціальні цінності. Державі зі своїм апаратом слід служити, передусім, Україн­ському народу.

Закон України «Про міліцію», прийнятий 20 грудня 1990 р. з наступ­ними змінами і доповненнями, визначає статус міліції як державного озброєного органу виконавчої влади, що захищає життя, здоров’я, права та свободи громадян, майно, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Закон проголошує основні завдан­ня, принципи діяльності, правову основу діяльності, структуру, обов’язки і права міліції, застосування нею засобів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, умови проходження служби, правовий і соці­альний захист працівників міліції, їх відповідальність, фінансування і ма­теріально-технічне забезпечення, контроль і нагляд за діяльністю міліції.

Сприяють діяльності органів внутрішніх справ такі прийняті За­кони України: «Про внутрішні війська МВС України» від 26.03.1992 р., «Про надзвичайний стан» від 26.07.1992 р., «Про оперативно-розшуко- ву діяльність» від 18.02.1992 р., «Про організаційно-правові основи бо­ротьби з організованою злочинністю» від 30.07.1993 р., «Про дорожній рух» від 30.07.1993 р., «Про правовий статус іноземців» від 1.02.1994 р., «Про службу безпеки» від 25.03.1992 р., «Про державний захист пра­цівників суду і правоохоронних органів» від 4.02.1994 р., «Про забез­печення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 4.02.1994 р., «Про державну таємницю» від 21.01.1994 р., «Про бо­ротьбу з корупцією» від 5.10.1995 р., «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.03 р., «Про основи національної безпеки України» від 19.06.03 р., «Про Кабінет Міністрів України» від 21.12.06 р., та інші.

Зазначені закони є правовою гарантією для діяльності органів внутріш­ніх справ в певних умовах, вони служать базою для утворення системи пра­вових актів, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ.

Кодекси матеріального і процесуального права безпосередньо діють на сферу охорони правопорядку. Вони також діють на сферу функціонування органів внутрішніх справ, визначають для них об’єкти правоохоронної і правозастосовчої діяльності, влаштовують їх компетенцію.

До таких актів відноситься Кодекс України про адміністративні правопорушення, що містить норми, порушення яких викликає в пев­них умовах відповідальність.

У системі правових засобів, що покликані забезпечувати охорону суспільного устрою України, її політичної і економічної систем, майна, особи, прав і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних по­сягань, велике значення має Кримінальний кодекс України.

Кримінально-процесуальний Кодекс України регулює порядок про­вадження по кримінальних справах, визначає процедуру судочинства.

Неабияке значення для діяльності органів внутрішніх справ ма­ють Цивільний і Цивільно-процесуальний кодекси України, оскільки в складних економічних умовах в порядку цивільного судочинства іде по­стійне відшкодування збитків завданих громадянами, підприємствами, закладами і організаціями державі.

З моменту утворення самостійної Української держави неабияке зна­чення в правовому регулюванні діяльності органів внутрішніх справ віді­грають договори про правову допомогу між Україною та іншими державами, метою яких є забезпечення взаємного визначення і забезпечення особистих і майнових прав громадян однієї держави на території іншої. Договори регу­люють разом або окремо питання правового захисту, визначають компетен­цію судів і галузь використання права, процесуальні права громадян держав, що домовляються, порядок виконання судових доручень і доручень інших закладів юстиції про правову допомогу, визнання і виконання рішень по ци­вільним і сімейним питанням, видавання злочинців тощо.

Правове регулювання діяльності органів внутрішніх справ здій­снюється також відомчими і міжвідомчими нормативними актами: на­казами, розпорядженнями, рішеннями тощо. Вони оголошують Укази і розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України про МВС, про галузеві служби, їх завданнях; регламентують окремі напрямки діяльності низових підрозділів; напрямки діяльності, що порушують суміжні інтереси Міністерств і відомств, регулюються міжвідомчими наказами.

Реалізація правових норм в питаннях управлінської діяльності орга­нів внутрішніх справ забезпечує ефективність їх праці, дозволяє макси­мально використовувати існуючі сили і засоби в боротьбі зі злочинністю і при охороні громадського порядку.