2.     Поняття і класифікація персоналу в органах внутрішніх справ

Перед тим, як надати визначення поняття персоналу органів вну­трішніх справ розглянемо основи класифікації цього персоналу.

У науковій літературі зустрічаються різноманітні основи класифіка­ції персоналу. Називають об’єктивну, посадову, професійну, юридичну, функціональну та інші види класифікації. Всі вони будуються відносно до конкретних управлінських завдань.

За об’єктивною класифікацією персонал поділяється за так званими об’єктивними ознаками: віком, статтю, освітою, національністю, стажем роботи в системі, на посаді, професією, наявністю нагород, наукових сту­пенів і звань і т. ін. Дана класифікація використовується дуже широко. Практично вивчення персоналу починається з виявлення об’єктивних даних про особовий склад. У кадровій роботі існує спеціальний доку­мент — довідка форми № 1, яку інколи називають «об’єктивкою». При знайомстві з новим працівником в першу чергу вивчають ці об’єктивні дані про нього. Щорічні звіти про стан персоналу містять в собі відомос­ті про об’єктивні дані працівників.

Об’єктивна класифікація тісно пов’язана з посадовою, яка, як це ви­дно із самої назви, розподіляє персонал за обіймаємими в системі поса­дами. За цим критерієм всі працівники органів внутрішніх справ можуть бути класифіковані за групами, які відповідають посадам, названим в штатних розкладах. Ця класифікація долучається до професійної, відпо­

відно до якої всі особи, зайняті в системі, поділяються за професіями, а в їх рамках — за спеціальностями. Основою цієї класифікації є наявність спеціальної освіти. Посадова і професійна класифікація мають значення при організації і проведенні профорієнтаційної роботи, а також при роз­робці питань професіографії.

Згідно з адміністративно-правовим поділом державні службовці традиційно розглядаються з точки зору юридичної класифікації. Всі службовці поділяються на представників влади, посадових осіб і допо­міжно-технічний або обслуговуючий персонал. Для управлінських цілей частіше використовується функціональна управлінська класифікація, згідно з якою прийнято виділяти три категорії працівників: керівників, спеціалістів, допоміжний персонал.

До керівників відносять осіб, відповідальних за прийняття і орга­нізацію виконання управлінських рішень і, таких, які мають підлеглих. Інакше кажучи, вони володіють правами зовнішнього в внутрішньо-ор­ганізаційного керівництва.

В органах внутрішніх справ України до цієї категорії належать керів­ники цих органів (МВС України, ГУМВС, УМВС, УМВСТ, міськрай- лінорганів), навчальних закладів, керівники структурних підрозділів, їх заступники тощо.

Спеціалісти — найбільш чисельна і структурно складна категорія. Базовим критерієм віднесення працівників органів внутрішніх справ до спеціалістів є використання ними професійних знань, умінь і навичок, набутих в результаті спеціального навчання і тренувань. Додатковим критерієм є відсутність у них підлеглих по посаді, і відповідно права роз­поряджатися у сфері внутрішньо-організаційної діяльності. Серед спеці­алістів органів внутрішніх справ можна виділити три групи працівників.

Перша група — особи, які приймають і виконують управлінські рі­шення в сфері зовнішнього управління. Вони, хоч і не мають підлеглих за посадою, але компетентні чинити управлінський вплив, безпосеред­ньо реалізуючи функції завдання тієї підсистеми, елементами якої вони є. Це слідчі, працівники карного розшуку, підрозділів по боротьбі з орга­нізованою злочинністю, ДСБЕЗ, дільничні інспектори міліції та ін.

Друга група — особи, зайняті переважно або виключно оперуван­ням інформацією, підготовкою управлінських рішень і, можливо, пере­віркою їх виконання. Це інспекторський та оперативний склад апаратів управління. Найбільш типовими представниками цієї групи є працівни­ки штабних підрозділів.

Третя група — спеціалісти у вузькому розумінні слова, наприклад, особи, які зайняті машинною обробкою інформації, експерти-криміна- лісти і .т.п.

Керівникам і спеціалістам системи МВС України звичайно присво­юють спеціальні звання, або вони є атестованими працівниками органів внутрішніх справ.

Технічні виконавці — це особи, які зайняті, як правило, техноло­гічними операціями зі збирання, фіксації, оформлення, збереження, пошуку, розмноження і контролю за проходженням інформації і її но­сіїв. Це працівники діловодних підрозділів, технічні секретарі, а також інший обслуговуючий і допоміжний персонал, який, як правило, не атестований.

У цілому ж проблема класифікації персоналу в органах внутрішніх справ вирішена лише щодо критерію наявності (відсутності) у праців­ників спеціальних звань, встановлених в системі МВС України. Це ціл­ком природно, оскільки органи внутрішніх справ відносяться до систем військового типу, де встановлена дисципліна подібна до військової.

За названим критерієм увесь персонал органів внутрішніх справ по­діляється на дві великі категорії:

- особи, які мають спеціальні звання;

- особи, які не мають спеціальних звань і працюють в органах вну­трішніх справ за трудовою угодою або за контрактом (в повсяк­денній практиці їх прийнято називати вільнонайманими пра­цівниками). На працівників цієї категорії цілком поширюється загальне трудове законодавство, а на державних службовців ще й — Закон України «Про державну службу». Особи, які мають спеціальні звання поділяються на начальницький (вищий, стар­ший, середній, молодший) і рядовий склад.

Безсумнівною перевагою цієї класифікації є її різноманітність, оскільки вона охоплює всіх без винятку осіб, які реалізують будь-які трудові функції в системі МВС України. Вона знаходить обґрунтуван­ня в історично сформованому підході до класифікації персоналу органів внутрішніх справ. Різноманітна і розвинута система правових норм, які регулюють широкий комплекс питань проходження служби також ви­ходить саме із цієї традиційної класифікації персоналу.

Підсумовуючи все сказане, можна дати наступне визначення: пер­сонал органів внутрішніх справ — це сукупність осіб, які виконують як основну професію або спеціальність нормативно-службові обов’язки

в межах штатної чисельності органу або підрозділу внутрішніх справ і одержують за це винагороду в вигляді грошового утримання.