3. Специфіка організації взаємодії правоохоронних та інших державних органів в процесі здійснення боротьби зі злочинністю

Для вірного розуміння цього питання необхідно з’ясувати наступні обставини: з однієї сторони організація взаємодії — це складова частина функціонування всієї системи державних органів, одна із стадій проце­су управління; з іншої сторони, на практиці існують цілком визначені її види, які мають поряд із загальними і свої специфічні ознаки. Вказане ствердження слід враховувати при формулюванні змісту та поєднанні принципів організації взаємодії, оскільки, по-перше, в процесі реалізації загальні принципи мають певний вплив на характер спеціальних принци­пів взаємодії; по-друге, кожному конкретному виду організації взаємодії поряд із загальними принципами притаманні свої специфічні принципи.

Аналіз принципів взаємодії свідчить про те, що в них є багато спіль­ного з принципами управління, оскільки мають за мету погоджене функ­ціонування всієї системи.

Взаємодія буде найбільш ефективною, якщо вона ґрунтуватиметься на системі принципів, серед яких можна назвати принципи: а) науковості; б) законності; в) плановості; г) безперервності. Ці принципи, як відомо, від­носяться до загальних принципів управління і не викликають труднощів у розумінні, тому не будемо загострювати увагу на їх з’ясування. Решту принципів слід коротко розкрити з урахуванням специфіки взаємодії.

В.М. Плішкін, розглядаючи питання принципів взаємодії, виділяє наступні взаємодії органів внутрішніх справ: а) «головної ланки»; б) «резерву»; в) маневровості; г) оптимального використання можливос­

тей взаємодіючих елементів; д) пропорційної відповідальності за на­слідки взаємодії24.

Будь-яке соціальне управління являє собою систему, комплекс різ­них, пов’язаних між собою завдань, але ці завдання неоднакові за своїм значенням, місцем в загальному ланцюгу подій, способами та часом їх розв’язання. Тому необхідно визначити в цьому ланцюгу подій «голо­вну ланку», основне завдання, виконання якого дозволить розв’язати всю сукупність проблем. Отже, ця вимога повною мірою відноситься до діяльності взаємодії.

Принцип «резерву», полягає в тому, що взаємодія організується з певним запасом міцності, тобто відомим резервом, який забезпечує нор­мальне, безперебійне функціонування у разі непередбачуваних факто­рів. Взаємодія буде ефективною лише тоді, якщо її суб’єкти забезпечили такі умови функціонування, за яких вихід із ладу якогось елемента не викличе припинення взаємодії.

Взаємодії органів внутрішніх справ притаманний і принцип манев- ровості, (гнучкості). Діяльність органів внутрішніх справ та їх підроз­ділів планується, але навіть самий досконалий план не може врахувати всіх деталей взаємодії, передбачити вичерпний алгоритм погоджених дій представників двох різних підсистем в умовах постійно змінюваної оперативної обстановки. Все це спричиняє регулювання системи, в про­цесі якого й реалізується принцип маневровості, який створює можли­вість більш ефективно використовувати сили, засоби, форми та методи, що є в розпорядженні учасників взаємодії.

Взаємодія означає погоджене функціонування суб’єктів і тому пе­редбачає оптимальне використання можливостей взаємодіючих елемен­тів. Реалізація цього принципу передбачає попереднє вивчення та облік можливостей взаємодіючих суб’єктів, тобто специфіки функціонуван­ня, середовища, сил та засобів, які вони мають, а також прогнозування результатів їх діяльності.

Принцип пропорційної відповідальності за наслідки взаємодії не­можливо реалізувати без розв’язання такого практичного питання, як облік та оцінка діяльності взаємодіючих елементів. Цей принцип перед­бачає встановлення для усіх взаємодіючих суб’єктів рівну відповідаль­ність за виконання спільного завдання. Ця позиція, безумовно, є пра­вильною в тому плані, що визнання противного можуть викликати ство­рення умов, які сприятимуть формальному ставленню до виконання

24 Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ. — К., 1999. — С. 506.

384

спільних завдань окремими виконавцями, що буде негативно впливати на стан боротьби зі злочинністю. Водночас таке трактування може при­звести до знеособлення. Тому, на нашу думку, більш ефективним було б правильніше застосовувати цей принцип, згідно з яким взаємодіючі органи несли б відповідальність лише за той обсяг роботи, який був по­кладений на них згідно з їх компетенцією.

До специфічних принципів взаємодії можна також віднести такі принципи, як «непересічення компетенції» та принцип конспірації.

Принцип «непересічення компетенції», який означає, що співро­бітництво частин та елементів системи не повинно спричиняти вза- ємопередання прав і обов’язків, якими наділені спеціальні підрозділи і кожний з них повинен діяти в рамках власної компетенції. Цей принцип також обумовлює розосередження оперативно-розшукової функції між спеціальними підрозділами МВС України і спеціальними підрозділами Служби безпеки України. Припускає здійснення ними оперативно-роз- шукового процесу, адекватного компетенції, встановленої відповідними законами та підзаконними актами, що визначають їх нормативно-право- вий статус.

Принцип конспірації при здійсненні взаємодії в боротьбі з організо­ваною злочинністю у сфері економіки між органами, спеціально створе­ними і тими, що мають контрольні повноваження, означає закріплення на законодавчому рівні наступних положень:

• у ході проведення спеціальних заходів застосовуються прийоми, що забезпечують збереження таємниці та факти їх здійснення;

• загальні положення спеціальних заходів, наукове твердження різ­них їх аспектів та інші питання, що стосуються спеціальних суб’єк­тів, допустимі в межах загального ознайомлення і обговорення;

• достовірні свідчення про використання в процесі взаємодії кон­кретних негласних оперативно-розшукових заходів, сил, за­собів, джерел, методів, планів, організації тактики проведення оперативно-розшукових заходів складають державну таємницю і можуть бути розголошені тільки на основі постанови керівни­ка органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність при взаємодії;

• оперативно-службова інформація, про роботу спеціальних під­розділів, може бути представлена судді, слідчому, органу дізна­ння та іншим зацікавленим особам у випадках, встановлених опе- ративно-розшуковим законодавством.

Слід зазначити, що проблема принципів, на яких будується взаємо­дія підрозділів МВС України з іншими державними органами в боротьбі зі злочинністю не отримала належного освітлення в спеціальній літера­турі, тому ми намагалися зосередити на цьому питанні увагу. На нашу думку, система правоохоронних підрозділів і їх діяльність, безумовно, специфічна, оскільки не включає цілого ряду принципів, властивих іншим видам державної діяльності (гласність, рівність сторін і т.д.). У свою чергу ті принципи, що подібні з принциповими положеннями кри­мінального, адміністративного процесів, відрізняються також специфіч­ним правовим змістом, на що і зверталась увага при їх викладенні.

Отже, організаційні основи боротьби зі злочинністю, її проявами розглядається нами як цілеспрямований, побудований на принципах, обґрунтований, правовий і комплексний вплив всіх державних органів з метою її нейтралізації. На державному рівні це вирішуються шляхом:

• організації комплексного підходу в боротьбі з організованою зло­чинністю уповноважених на це державних і правоохоронних ор­ганів;

• удосконалення правової і кримінальної політики;

• організації інформаційного забезпечення суб’єктів боротьби зі злочинністю;

• підвищення оперативності, повноти та достовірності інформації та її використання.

Для повноти питання, що розглядається слід проаналізувати класи­фікацію взаємодії в органах внутрішніх справ, оскільки знання її типо­логії дозволить знайти оптимальний варіант організації взаємодії в кон­кретних умовах діяльності співробітника, підрозділу й органа в цілому.

Характеристика класифікації взаємодії підрозділів системи органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю за своїм змістом багатогран­на і її можна розглядати за певними критеріями, але, на нашу думку, най­більш розповсюдженими критеріями класифікації взаємодії в органах внутрішніх справ є взаємодія:

1) за часовими характеристиками (згідно з режимом діяльності):

а) постійні (систематичні);

б) тимчасові (епізодичні);

2)за характером підстав для взаємодії:

а) регламентовані;

б) за вказівкою вищестоящого органу;

в) ініціативні;

3) по відношенню до системи:

а) внутрішня (всередині системи);

б) зовнішня (міжсистемна);

4) за становищем суб’єктів взаємодії в ієрархії елементів системи:

а) вертикальна (субординаційна);

б) горизонтальна (координаційна);

в) за рівнями: (стратегічні, оперативні, тактичні);

5) за способом вирішення загальних завдань:

а) самостійні (автономні);

б) спільні (в поєднанні з іншими);

6) згідно з просторовими характеристиками:

а) близько розташовані;

б) віддалені;

7) за характером зв’язків між суб’єктами взаємодії:

а) безпосередня взаємодія;

б) часткова взаємодія;

8) за характером умов взаємодії (відповідно до середовища функці­онування):

а) загальні;

б) екстремальні;

9) відповідно до особливостей «технології»:

а) послідовна;

б) паралельна;

10) відповідно до ступеня однорідності функцій взаємодії суб’єктів:

а) взаємодія суб’єктів, що виконують однорідні функції;

б) взаємодія суб’єктів, що виконують різні функції(завдання)

11) відповідно характеру функцій суб’єкта взаємодії в системі управ­ління:

а) взаємодія суб’єкта, що виконує основні функції управління.

б) взаємодія суб’єкта, що виконує допоміжні функції управління.

12) відповідно сфер направлення діяльності:

а) у сфері управлінської діяльності;

б) у сфері адміністративної діяльності;

в) у сфері кримінально-процесуальної діяльності;

г) у сфері оперативно-розшукової діяльності;

13) згідно з етапами діяльності:

а) попередня;

б) основна;

в) заключна;

14) згідно з формами діяльності (стосовно стадій управлінського циклу):

а) аналізу;

б) планування;

в) реалізації заходів;

г) контролю;

15) за кількістю суб’єктів взаємодії:

а) двохсуб’єктні;

б) багатосуб’єктні (змішані);

16) відповідно до направлення функціонування взаємодіючих суб’єктів:

а) позитивна взаємодія;

б) негативна взаємодія;

Деякі автори по-різному підходять до класифікації взаємодії, корис­туючись при цьому різними критеріями. Найчастіше вони використову­ють спрощений характер, на відміну від того, що навели ми, використо­вуючи з них два — три критерії.

Найбільш розповсюдженими критеріями класифікації взаємодії К.К. Єрмаков у своїй праці наводить: часову характеристику (постійну і тимчасову); по відношенню до системи (внутрішню та зовнішню); згід­но з ієрархією елементів системи (горизонтальну та вертикальну)25.

Вищерозглянута класифікація взаємодії буде використана нами при аналізі форм взаємодії, на яких ми зупинимося нижче.

Що стосується основного нашого питання, то вважаємо вдалою дум­ку В.А. Рогожина, який під формами взаємодії суб’єкта з об’єктом ро­зуміє «такі способи і порядок зв’язків між ними, які забезпечують узго­дженість їх діяльності і правильне поєднання, притаманних кожному з них органів повноважень, методів і засобів роботи»26. Основним недо­ліком такого визначення є його громіздкість, а також не відображається нормативно-правовий аспект.

Тому, на нашу думку, спробуємо зробити деякі уточнення стосовно поняття форми взаємодії підрозділів МВС України з іншими державни­

25 Ермаков К.К. Взаимодействие и координация в органах внутренних дел. - М., 1971. -С.11.; Шванков В.М. Теоретические основы координации взаимодействия в органах внутренних дел. - М., 1978, - С.23; Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ. - К., 1999. - С.508-509.

2С Рогожин В.А. Взаимодействие следователя с органами дознания при производстве расследования по делам о преступлениях. Дис.... канд. юрид. наук. КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского. - К., 1982. - С.36.

ми органами в боротьбі зі злочинністю, трактуючи його в такій редакції: це засновані на законодавчій основі способи офіційного співробітни­цтва, які забезпечують узгоджений характер методів і засобів діяльності та доцільне їх поєднання у боротьбі зі злочинністю.

Характерним і необхідним для всіх форм взаємодії є встановлення особистих контактів між підрозділами МВС України та іншими держав­ними органами, які беруть участь у боротьбі зі злочинністю.

Перш за все вони повинні бути правомірними, тобто відповідати вимогам законодавства. На думку Ю.А. Кукушкіна, критеріями право­мірності форм взаємодії є те, що:

• будь-яка форма взаємодії повинна бути заснована на чіткому роз­межуванні і дотриманні функціональних обов'язків;

• форма і засоби взаємодії не повинні суперечити закону27.

Отже, відповідно аналізу змісту взаємодії як певного виду діяль­ності випливає, що форма взаємодії — це зовнішній вираз узгодженої діяльності його суб’єктів з метою виконання завдань, що ставляться перед ними28. Одні форми взаємодії передбачені нормативними актами оперативно-розшукових відомств (в тому числі і спільними наказами, інструкціями МВС та СБ України), інші витікають із їх вимог, треті роз­роблені й апробовані практикою роботи правоохоронних підрозділів.

Форми взаємодії системи правоохоронних органів України з інши­ми державними органами в боротьбі зі злочинністю можна розділити на:

а) організаційні, б) процесуальні.

Організаційні форми взаємодії регламентуються відомчими та між­відомчими нормативними актами, причому ці форми взаємодії являють собою організаційні заходи, покликані забезпечити узгоджену і ціле­спрямовану діяльність правоохоронних підрозділів України з іншими державними органами в боротьбі зі злочинністю. І якщо процесуальні форми чітко закріплені кримінально-процесуальним законом і діють протягом тривалого часу, то організаційні форми мають тенденцію до постійного удосконалення.

Процесуальні форми взаємодії підрозділів МВС України з іншими державними суб’єктами регламентуються Кримінально-процесуальним кодексом України.

До організаційних форм взаємодії належать-.

27 Кукушкин Ю.А. Общие вопросы организации следственной работы. - Волгоград: НИ РИО ВСШ МВД СССР, - 1975. - С.31.

28 Большой энциклопедический словарь. М., 1991. - С.567.

• спільний аналіз оперативної ситуації; прийняття рішень по вза­ємодії; формування та визначення взаємодії. ІІри цьому важливе зна­чення надається рівню організації спільного аналізу оперативної обста­новки (в конкретному регіоні, об’єкті, направленні, галузі оперативного обслуговування) і результатам спільної діяльності взаємодіючих апара­тів і підрозділів. При цьому слід враховувати класифікацію взаємодії, визначити на якому рівні системи і з якою метою проводиться аналіз, а також інші аспекти управління і організації. Кожному рівню управління, наприклад, (МВС, СБ, ДМС, ДПС, органи прокуратури та ін. відомства) будуть притаманні своя мета і управлінські рішення, які пропонувати­муться в результаті аналізу. Тому на рівні МВС України (Служби безпе­ки України та інших відомств) — спеціальні суб’єкти будуть відноситися до стратегічного рівня, а управлінські рішення по взаємодії носитимуть загальносистемний директивний характер;

• спільне планування взаємодії як в цілому, так і в конкретних спеці­альних заходах. Виходячи із аналізу результатів діяльності, визначивши тенденції про стан злочинності, на цій основі можуть розробляти комп­лексні, галузеві плани та цільові програми як системи управлінських рішень. Ряд подібних програм затверджуються Президентом України (про боротьбу з корупцією, організованою злочинністю тощо)29;

• розробка спільних заходів з інформаційного забезпечення взаємо­дії як у цілому, так і в конкретних спеціальних заходах Ця форма взає­модії тісно пов’язана з такою формою, як спільний аналіз і планування. Вона являє собою організацію процесу накопичення і аналіз свідчень, які мають оперативний інтерес для взаємодіючих підрозділів, та обмін цими свідченнями. Це повинен бути не одноразовий обмін сторін певними свід­ченнями, а складний комплекс двосторонніх зв’язків, який передбачає взаємне інформування встановлених фактів про осіб і процеси, що мають значення для розкриття злочинів та вирішення інших проблем;

• надання взаємної допомоги наявними силами та засобами. При використанні вказаної форми взаємодії правоохоронні підрозділи нада­ють один одному допомогу в отриманні інформації та її реалізації; здій­снюють тимчасове прикріплення оперативних співробітників одного оперативного апарату чи підрозділу до іншого і т. п.

29 Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочин­ністю» від ЗО червня 1993 р. № 3341-ХІІ; Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 05 жовтня 1995 р. .№ 357/95; Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Ука­зом Президента України від 10 квітня 1997 р. .№ 319/97; Концепція боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затверджена Указом Президента України від 24 квітни 1998 р. № 367/98.

• узагальнення і розповсюдження передового досвіду спільної ді­яльності;

• однією з ефективних форм взаємодії правоохоронних підрозділів в боротьбі зі злочинністю в державі є засідання колегій, оперативні та кон­сультативні наради, наукові семінари, конференції, методичні збори, служ­бові наради тощо, на яких здійснюється аналіз і підбиваються підсумки спільної діяльності, що проводяться на різних рівнях управління і поклика­ні орієнтувати службовий склад на постійний пошук нових форм та методів спільної роботи, створювати реальні передумови для підвищення взаємодії.

До процесуальних форм взаємодії можна віднести:

• Виконання доручень і вказівок слідчого, які обов’язкові для вико­навця, стосуються:

а) проведення органом дізнання слідчих дій;

б) надання за вимогою слідчого допомоги при проведенні окре­мих слідчих дій;

в) виконання доручень слідчого з проведення слідчих і розшуко- вих заходів органом дізнання іншою стороною;

г) проведення розшуку звинувачуваного, який переховується від слідства або у випадку невідомого місця його знаходження;

д) прийняття заходів до встановлення особи, що скоїла злочин.

Однак при здійсненні процесуальних форм взаємодії виникають

певні проблеми: деякі вказівки і доручення слідчого не виконуються або виконуються формально; окремі працівники правоохоронних підроз­ділів складають формалізований бланк відповіді на окремі доручення слідчих і «штампують» їх не виходячи із кабінетів тощо.

• повідомлення слідчого про результати оперативно-розшукових заходів по кримінальних справах, переданих слідчому до вста­новлення особи, що скоїла злочин;

• порушення кримінальних справ і проведення по них невідклад­них слідчих дій і оперативно-розшукових заходів по злочинах та проведення попереднього слідства;

• проведення експертиз, при чому можливе їх проведення не тіль­ки в закладах системи МВС України, але й у позавідомчих екс­пертних установах;

• участь спеціаліста, наприклад, експерта-криміналіста при огляді місця пригоди.

Отже, вищесказане дозволяє зробити деякі узагальнюючі висновки відповідно забезпечення взаємодії правоохоронних підрозділів різних

служб, органів і відомств при вирішенні різних завдань по боротьбі зі злочинністю:

• взаємодія державних органів не є абстрактною, вона завжди має цілком визначений предметний характер;

• предметний характер взаємодії державних органів знаходить свій зо­внішній вираз в конкретних формах і методах спільної діяльності;

• форми і методи взаємодії державних органів при всій їх індиві­дуальності та специфічності є взаємопов’язаними елементами єдиного комплексу заходів, які здійснюються всіма суб’єктами з метою вирішення спільних завдань;

• форми і методи взаємодії обумовлюються самим змістом, сутніс­тю взаємодії, її метою та завданнями і повинні сприяти ефектив­ності досягнення кінцевого результату;

• удосконалення змістовного аспекту взаємодії державних органів у сукупності з іншими суб’єктами уявляється насамперед у ви­рішенні питань структурного забезпечення спільної діяльності суб’єктів різних органів і відомств спеціальними нормативно- правовими регламентаціями.