1.     Поняття та значення взаємодії і координації в процесі виконання управлінських рішень

У науковій літературі існують різні тлумачення, що стосуються ви­значення взаємодії. Це говорить про складність вказаного поняття.

Ще В.Г. Гегель зазначав, що чим багатше предмет, що визначається, тобто чим більше різних сторін представляє він для розгляду, тим більш різними можуть бути визначення, які ґрунтуються на їх основі.

Ось чому при формуванні поняття «взаємодія» необхідно враховува­ти погляди різних авторів, виділивши в них найбільш істотні моменти.

При наявних розбіжностях у визначенні поняття «взаємодія», біль­шість дослідників обов’язково пов’язують її сутність із діяльністю, пого­дженою у меті, місці, часі, методах тощо. Вона визначається як будь-яке сприяння та підтримка взаємодіючих об’єктів.

Процеси взаємодії, які складають основу функціонування самих різ­них систем, можна характеризувати як в філософському так і в управ­лінському аспектах.

Як філософська категорія, поняття «взаємодія», звичайно вживаєть­ся для фіксації впливу об’єктів один на одного, їх спільною обумовле­ністю і породженням одним об’єктом іншого. До основних форм такої взаємодії відносять загальний зв’язок явищ, рух, зміну і функціональну залежність процесів, що відбуваються у навколишньому природному се­редовищі1.

Філософське трактування взаємодії, перш за все, орієнтує на те, що відповідні процеси взаємодії визначають структурну організацію систе­ми і порядок її об’єднання поряд з іншими об’єктами в систему вищого порядку.

1 Філософський словник. М., 1975, С.59; Радянський енциклопедичний словник. — М., 1981, — С. 219; Шептулін А.М. Діалектичний метод пізнання. М., 1983, С. 153-158.

Сучасні тлумачні словники не дають вичерпного розуміння поняття взаємодії, замінюючи його словом «погодженість».

Певну зацікавленість і визначення взаємодії можна розглядати з точки зору військових дисциплін, де під взаємодією військ слід розуміти погодженість їх дій для виконання бойового завдання. Це досягається між учасниками операції, з’єднаннями, частинами, підрозділами різних видів збройних сил, родів військ (сил) виходячи з завдань, мети і часу проведення дій2.

Більшість авторів, які досліджували проблему взаємодії у сфері охо­рони правопорядку, в основу підходу до поняття взаємодії в органах вну­трішніх справ поклали саме це поняття, розроблене військовою наукою.

Тому, базуючись на філософських та військових концепціях, теорія управління визначає взаємодію як погоджену у часі і місці спільну ді­яльність, направлену на досягнення загальної мети3.

Взаємодію як управлінське поняття можна розглядати як форму зв’язку елементів системи, за допомогою якої вони взаємно доповнюю­чи один одного, створюють умови для успішного функціонування всієї системи в цілому4. Причому слід мати на увазі, що взаємодія як управ­лінська категорія проявляється не тільки у внутрішньо організаційній діяльності системи, але й в зовнішніх функціях. Боротьба зі злочин­ністю, наприклад, є не що інше, як процес керованої взаємодії системи кримінальної юстиції та злочинності. Розслідування злочинів у суспіль­стві — соціальна та спільна діяльність і тому вона вимагає певної вза­ємодії і управління.

Розслідування злочинів у державі неможливо без управління, оскільки управління входить до складу державної функції розслідуван­ня злочинів. Управління забезпечує цю функцію людськими та матері­альними ресурсами, об’єднує її елементи в одне ціле. Від управління та взаємодії структурних підрозділів системи МВС значною мірою зале­жить ефективність розслідування злочинів, тобто досягнення мети при найменших зусиллях та затратах. Зниження процесу взаємодії в системі, відразу ж негативно відбивається на результатах роботи правоохорон­них органів. До змісту поняття управління входять певні функції кон­кретних підсистем: збір та обробка інформації; підготовка і прийняття

2 Малая Советская Энциклопедия. 3-є изд. — М.,1958. — Т.2. — С. 366.

3 Основи наукової організації управлінської праці в органах внутрішніх справ. М., 1973, - С.82.

і Луньов А.Е. Теоретичні проблеми державного управління. — М., 1974, — С.69-70.

управлінського рішення; організація, регулювання; контроль та облік; кадрове, матеріально-технічне та інше забезпечення і, звісно ж, функція взаємодії і координації.

Аналіз визначень взаємодії, які використовуються в теорії та прак­тиці управління органами внутрішніх справ, дає змогу виділити такі його ознаки:

• наявність спільної діяльності декількох елементів (не менше двох);

• погодженість заходів за метою, місцем, часом, методами;

• спрямованість функціонування взаємодіючих суб’єктів;

• наявність нормативно-правової бази взаємодії;

• зміст завдань, що виконуються суб’єктами взаємодії;

• становище, яке обіймають суб’єкти взаємодії в ієрархії системи;

• спільна діяльність.

Найбільш типовий підхід до визначення взаємодії в органах вну­трішніх справ, на наш погляд, надає К.К. Єрмаков, вказуючи, що «вза­ємодія в органах внутрішніх справ — це заснована на законних та підза- конних актах, погоджена за метою, місцем та часом діяльність різних ла­нок системи органів внутрішніх справ по охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю5.

A.A. Аксьонов визначає взаємодію в органах внутрішніх справ як спіль­ну діяльність конкретних служб і підрозділів, спрямовану на розв’язання загальних завдань, які при цьому займають рівноправне становище6.

А.Є. Жалінський, М.В. Костицький розглядають взаємодію як пев­ний «вид управлінських зв’язків, при яких уповноважені на це органи об’єднують дії ряду інших відомств для вирішення загальних завдань і встановлюють їх доцільність»7.

Такі ознаки взаємодії в органах внутрішніх справ, що характеризу­ють її як: а) діяльність; б) наявність декількох елементів (не менше двох) суб’єктів взаємодії; в) зміст вирішуваних завдань — не викликають, на нашу думку, особливих розбіжностей в їх розумінні різними авторами і присутні практично в усіх визначеннях взаємодії.

Із наведених вище визначень, більшість авторів, які дають визначен­ня взаємодії в органах внутрішніх справ, однією з найважливіших її ознак

5 Ермаков К.К. Взаимодействие и координация в органах внутренних дел: Лекция. — М., 1971.-С. 4.

6 Аксенов А.А. Организация взаимодействия в органах внутренних дел как функция управления: Автореф. дис. канд. юрид. Наук. — М.: Академия МВД СССР, 1974. — С. 53.

7 А.ЕЖалінський, М. Костицький. Ефективність профілактики злочинів і кримінологічна інформація. Львів, 1980, — С. 102.

називають погодженість суб’єктів взаємодії, установлюючи її діапазон за метою, місцем та часом, але деякі автори сюди зараховують ще й методи. Виявляється, що наявність у визначеннях взаємодії ознаки погодженості за метою, місцем і часом, обмежує обсяг визначуваного поняття та зво­дить його лише до окремих видів взаємодії. На практиці зустрічаються й такі види взаємодії, за яких визначається тільки загальне завдання і по­годжуються шляхи його виконання, а місце та час проведення відповід­них дій обираються взаємодіючими органами. В інших випадках, навпа­ки, погоджуються місце або час виконання загальних завдань, а шляхи та методи розв’язання завдань обираються суб’єктами самостійно.

Практиці відома достатня кількість випадків взаємодії, яка здійсню­ється не в наслідок заздалегідь скоординованої діяльності, і не через від­повідну регламентацію її в нормативному акті, а в результаті ініціативи одного із суб’єктів взаємодії.

Аналіз наведених вище визначень взаємодії в органах внутрішніх справ свідчить про те, що всі вони відображають одну загальну озна­ку: позитивну спрямованість функціонування взаємодіючих суб’єктів, тобто всі автори розглядають лише позитивну взаємодію, яка передба­чає досягнення єдиної кінцевої мети. Але безпосередня або найближча мета різних елементів системи може різнитися, і, як свідчить практика, в певній мірі має розбіжності. Це обумовлюється складністю соціальних систем, наявністю в них значної кількості елементів, що їх складають, особливостями їх функціонування і наявною спеціалізацією в діяльнос­ті структурних підрозділів та конкретних виконавців.

Відмінне від усіх наведених визначень взаємодії в органах внутріш­ніх справ надає В.М. Шванков. На його думку, взаємодія — «це ділове співробітництво на основі взаємодопомоги частин та елементів системи органів внутрішніх справ з метою найбільш ефективного розв’язання за­вдань боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку8.

У цьому визначенні автор застосовує поняття «ділове співробітни­цтво» та «взаємодопомога». Дійсно, в спеціальній літературі для ви­значення взаємодії нерідко застосовують ці поняття між конкретними співробітниками, службами, органами, які встановлюються в процесі їх спільної діяльності. Однак термін «ділове співробітництво» відображає не взаємодію, а тільки наявність між елементами системи зв’язку, який є хоча й обов’язковим, але не достатнім фактором взаємодії. Тому, на

8 Шванков В.М. Теоретические основы координации и взаимодействия в органах внутренних дел. — М., 1978. — С. 10.

нашу думку, поняття «взаємодія» і «ділове співробітництво» — це лише важлива передумова реалізації спільних дій, в основу якої можуть бути покладені ці поняття.

У практичній роботі органів внутрішніх справ дуже часто виника­ють певні ситуації, коли, наприклад, працівники кримінального роз­шуку одного РУ МВС надають практичну допомогу своїм колегам іншого підрозділу. Ця діяльність в залежності від конкретних умов і цільового призначення можна розглядати в різних ракурсах, зокрема як взаємодію окремих співробітників чи підрозділу в цілому або як пе­рерозподіл сил та засобів у відповідності з оперативною обстановкою (ця ж діяльність може розглядатися і в іншому напряму, наприклад, як обмін досвідом тощо). Але головним критерієм згідно з яким можна визначити чи належить дана діяльність до взаємодії — є наявність за­гальної мети.

Отже, взаємодія та взаємодопомога, хоча і мають певні спільні риси, але вони різні за своїм значенням поняття. Разом з тим необхід­но зазначити, що вивчення проблеми взаємодопомоги має важливе значення. Адже взаємодопомога дозволяє працівникам різних служб краще усвідомити специфіку діяльності в боротьбі зі злочинністю, а це в свою чергу сприяє ефективності організації взаємодії при вико­нанні спільних завдань і досягненні єдиної мети. Але це поняття міс­тить у собі й яскраво виражені негативні моменти, оскільки реаліза­ція невластивих органу (співробітнику) функцій в більшості випадків має здатність скоєння різних помилок, що нерідко призводить до по­рушення законності. Крім того, взаємодопомога не дозволяє певною мірою використовувати переваги спеціалізації, вимагає додаткових витрат на навчання працівників. Тому вона, як правило, небажана в повсякденній діяльності органів внутрішніх справ і деякі функції на певному рівні набувають чітко вираженого суперечливого характеру. Суперечливими ці функції іноді стають завдяки недосконалій оцінці діяльності різних апаратів органів внутрішніх справ. Слід також звер­нути увагу на те, що надання елементам однієї і тієї ж системи супер­ечливих завдань, сприяючи в цілому успішному досягненню кінцевої мети, одночасно ускладнює взаємодію служб і підрозділів, тобто вона фактично стає негативною.

Негативна взаємодія в органах внутрішніх справ — це такий режим взаємозв’язків між елементами системи органів внутрішніх справ, при якому функціонування цих елементів спрямоване на досягнення проти­лежних цілей (вплив та дії кожного спрямовані на те, щоб перешкодити розвитку іншого суб’єкта)9.

Т. Котарбинський у праці «Трактат о хорошей работе» стосовно по­нять взаємодії теж розрізняє «позитивну» і «негативну» взаємодію, не ставлячи між ними знак рівняння. Він вважає, що два суб’єкти взаємо­діють, якщо хоча б один з них «допомагає чи перешкоджає іншому»10. На наш погляд, позиція Т. Котарбинського ще раз свідчить про єдину природу філософської та управлінської категорії взаємодії в основу якої покладено принципи та методи людської діяльності.

В.М. Плішкін розглядає взаємодію в органах внутрішніх справ, ви­значаючи її як стан взаємозв’язків між елементами системи органів вну­трішніх справ, при якому вони справляють взаємний вплив один на од­ного та на відповідну сферу діяльності11.

М.М. Гопанович та І.І. Мартинович розглядають взаємодію як «спіль­ну діяльність, яка необхідна на протязі всього процесу розслідування зло­чинів»12. Однак і у В.М. Плішкіна і у М.М. Гопановича таке визначення взаємодії, на нашу думку, не може бути вихідним для повного розуміння даного поняття. Між тим слушною з цього приводу є думка І.М. Гуткіна, який підкреслює, що взаємодія — «це засноване на законі співробітництво самостійних не підпорядкованих один одному органів, при якому вони ді­ють узгоджено, доцільно поєднуючи притаманні їм різні способи, засоби та методи»13. Правильне поєднання цих засобів, способів та методів по­винно забезпечувати успіх у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, а також притягнення до відповідальності осіб, які їх вчинили і відшкодування заподіяної ними шкоди. Вказані автори здебільшого роз­глядають взаємодію із процесуальної сторони і у основному, з наведеними ними дефініціями поняття взаємодії можна погодитись.

У теорії оперативно-розшукової діяльності під взаємодією найчастіше всього слід розуміти комплекс спільних або погоджених за місцем, часом і метою двох чи більше апаратів (органів, служб, підрозділів) з вирішення конкретних завдань боротьби зі злочинністю, яка вимагає їх спільних зу­силь. У даному випадку слід відмітити ряд загальних ознак, що характери­

9 Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ. — K., 1999. — С. 503.

10 Котарбинский Т. Трактат о хорошей работе. М., 1980. — C. 88.

11 Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ. — K., 1999. — С. 503.

12 Гопанович H.H., Мартынович И.И. Основы взаимодействия следователя и органа дознания при расследовании преступлений. — Минск: Изд. БГУ. 1983. — С.11.

13 Гуткин И.М. Органы дознания и предварительного следствия системы МВД и их взаимодействие. — М., 1973. — С. 537, 570.

зують сутність даного поняття: узгодженість місця, часу і мети; відповідність вимогам законів і підзаконних актів; поєднання сил, що найбільш притаман­ні взаємодіючим суб’єктам, а також засобів та методів у їх діяльності. Отже, відмічені якісні характеристики взаємодії слід узяти за основу даного по­няття і вважати ключовими в розумінні сутності взаємодії підрозділів МВС України з іншими державними органами в боротьбі зі злочинністю.

Таким чином, узагальнюючи висловлене, взаємодію підрозділів МВС з іншими державними органами в боротьбі зі злочинністю можна визна­чити як функцію, що заснована на законних та підзаконних актах, узго­джена відносно до мети, місця і часу спільна діяльність, при якій вказані суб’єкти здійснюють взаємний вплив один на одного та на відповідну га­лузь у сфері держави. Взаємодія в даному випадку виступає не тільки як засіб, що забезпечує виконання завдань в боротьбі зі злочинністю, але й одночасно як необхідна умова підвищення ефективності управління сис­темою. При цьому учасники спільної праці діють в межах своєї компе­тенції, використовуючи відповідні сили, засоби та методи, а погодження самої діяльності здійснюється шляхом дотримання правових норм.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України розширило правове регулювання взаємовідносин МВС України, органів слідства та ді­знання в кримінальному процесі, розмежувало їх компетенцію і визначило правові форми їх співробітництва в процесі попередження та розслідування злочинів у державі, створивши правові передумови для посилення взаємодії цих органів. Правову основу взаємодії підрозділів МВС України з іншими правоохоронними та державними органами в боротьбі зі злочинністю закрі­плено в різних законах та підзаконних актах України.

Слід відмітити, що Кримінально-процесуальний кодекс України, Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організо­ваною злочинністю» певного мірою регламентують питання взаємодії, але в умовах сьогодення та судово-правової реформи цього недостатньо. Сьогодні кримінально-процесуальне законодавство України не містить чіткого поняття «взаємодія», не визначені при цьому права та обов’язки різних суб’єктів процесу взаємодії тощо.