6.4.  Значення синергетики

Синергетика стала новим міждисциплінарним напрямом дослі­джень, в якому знайшло вираз прагнення щодо подолання диференці­ації сучасного знання. Потреба застосування такої універсальної науки в галузі досліджень національної безпеки, давно визріла, оскільки надає уявлення про те, як ефективно управляти складними нелінійними сис­темами. Таке знання становить собою цінність для суб’єктів управління СНБ, через те, що такій складній відкритій системі, якою є СНБ, прита­манне прагнення до самоорганізації і впорядкування власної структури. І управляти такою системою можна лише на підставі нелінійного мис­лення, яке є світоглядною основою синергетики. У зв’язку постає гостра потреба у дослідженнях синергетичного плану, для вирішення проблем генези та еволюції системи національної безпеки. При чому слід зважа­ти на той факт, що ріст самоорганізації у суспільстві не відбувається ав­томатично, разом із зменшенням ролі держави.

Значення синергетики у розвитку наукового пізнання можна пред­ставити у наступних положеннях. По-перше, синергетика як міждисци­плінарний напрям наукових досліджень дозволяє отримати суттєвий приріст знань про природу і суспільство, про функціонування і розви­ток системи національної безпеки за рахунок перевідкриття стиків між різними галузями знань. По-друге, синергетична парадигма інтегруючи концептуальний апарат природничих, технічних і гуманітарних наук, виступає як своєрідна наддисциплінарна метатеорія, яка дозволяє до­сліджувати загальний характер закономірностей, розчинених у приват­них науках, і синтезувати методологічні принципи пізнання. По-третє, синергетика, узявши за основу формування методів наукового пізнання нелінійне мислення, теорію самоорганізації і неврівноважну динаміку, дозволяє використовувати у фундаментальних і прикладних досліджен­нях нову і більш ефективну систему інструментарію наукового пошуку, систему одиниць вимірювання і аналізу його результатів. Формуючи свій власний концептуально-категорійний апарат, синергетика виявляє закономірності, які відображають специфіку нового світорозуміння. До них слід віднести закономірності самоорганізації у відкритих складних неврівноважених системах, закономірності протікання дисипативних процесів у різних нелінійних середовищах, закономірності переходу від хаосу до порядку і навпаки, закономірності прояву фрактальності, за­кономірності у біфуркаційних ситуаціях. Синергетичні закономірності відлунюються як у матеріальному світі необмеженої природи, так і у сві­ті живої природи, в соціумі і в світі духовних явищ.

У епістемологічному і онтологічному плані синергетика, інтегру­ючи усі нові досягнення наукової думки та їх технологічне втілення, виступає як постнекласична наукова школа, яка крокує на зміну філо­софсько-методологічним системам, не здатним піднятися вище за тра­диційні настанови, вузькості або однобічності у підході до процесу піз­нання. Синергетика прагне до адекватного сприйняття і тверезої оцін­ки підходів, властивих усім гілкам пізнавальної діяльності, включаючи філософські, теологічні, теософські, та інші світоглядні системи. Вона звільнює думку людини і її дослідницьку діяльність від яких би то не було догм, шор і відкриває безмежні простори прояву її розуму, розви­тку пізнавальних потенцій і творчості. Єдине обмеження, яке науці і людині у її творчій діяльності слід взяти до уваги, пов’язано з етичним міркуваннями27.

У світоглядному плані синергетика дає розгорнуту картину світобу­дови, яка включає в себе найновіші і найдостовірніші природничо-на­укові дані, які і складають серцевину її світобачення. В основу синерге­тичного світорозуміння покладена теорія самоорганізації і фрактальної ієрархізації при описуванні системи національної безпеки, при побудові концепції розвитку та її моделі.

Слід зазначити, що система національної безпеки не може еволюціо­нувати до нескінченості у рамках форми свого класу. Через це, у процесі еволюції системи відбувається накопичення передумов для подальшого її розвитку на іншому рівні і при досягненні певного граничного рівня трапляється скачок. При чому слід зважати на ту обставину, що збіль­шення рівня як самих систем безпеки, так і ускладнення їх структурних елементів у процесі проходження від рівня до рівня являє собою важли­ву закономірність еволюції форм матерії.

Оскільки збільшення розмірності системи безпеки відбувається у часі, значення часу набуває непересічного значення. Більше того, стан системи національної безпеки тісно пов’язаний із тими історичними умовами і розвитком цивілізації, в яких існує дана система. Отже можна казати про відповідність системної розвиненості певному часовому ек­віваленту, який називається темпосвіт.

27 Котельников ГА. Синергетика как миропонимание XXI века // Синергетика в современном мире: Сб. материалов международной научной конференции. — Ч. 3. — Белгород: БелГТАСМ; Крестьянское дело, 2001. — С. 14.

Для розуміння фундаментальних закономірностей еволюції і розви­тку системи національної безпеки важливе значення має з’ясування спів­відношення стабільності і нестабільності у процесах самоорганізації сис­тем даного класу. Слід зазначити, що відповідно до засадничих положень синергетики, хаосу відводиться конструктивна роль. Отже збільшення темпів розвитку систем безпеки є наслідком збільшення стрибків, а отже і збільшенням кількості останніх. Ураховуючи ж ту обставину, що скачок є наслідком обрання системою у точці біфуркації певного шляху розвитку, іншими словами виникнення порядку з хаосу, цілком очевидним є припу­щення, що паралельно зі збільшенням темпів розвитку системи, збільшу­ється рівень ентропії в системі, а отже останні стають менш стабільними.