2.2.  Західні системи та концепції управління

Управлінські системи та концепції на Заході формувалися протягом тривалого історичного періоду під впливом різного роду економічних, політичних, соціальних і культурних факторів, пов’язаних зі станов­ленням та розвитком капіталістичної системи господарювання і затвер­дженням буржуазних суспільних відносин.

У XIV—XVI століттях, в Європі настає епоха Відродження. Краще з еллінізму і латинства почало відновлюватися і використовуватися як джерело для історичного інтелектуального прориву. З того часу управ­лінські новації стали народжуватися переважно західною цивілізацією з її раціоналізмом, прагматизмом і технологічністю. Поза сумнівом, за минулі майже 500 років у Європі народилося так багато нових управлін­ських ідей, підходів, моделей, уявлень, технологій, що всіх їх неможливо навіть назвати. Вони поряд, зрозуміло, з іншими творчими знахідками в науці, мистецтві, виробництві, державному будівництві, правовому ре­гулюванні і т.п., у комплексній взаємодії з ними створили індустріальне та постіндустріальне суспільство, а сьогодні формують й інформаційне.

Після століть абстрактного схоластичного відображення жит­тя у мусульманстві та християнстві творці Відродження простягли свідомість до природи, реальних процесів, тривимірного простору, перспективи, до людини як мислячої та творчої істоти9. Це був прин­циповий методологічний переворот, що поставив у центрі пізнання і творіння людину. Звідси пішли відповідно гуманізм, дослідження людини та конкретних суспільних відносин, інтерес до історії люд­ства, вивчення і вдосконалення багатоманітних суспільних інститу­тів, раціоналізм (ставка на свідомість і волю людей) і багато інших інтелектуальних явищ.

Епоха Відродження ініціювала становлення національних держав і саме державне управління висунула на перший план наукових дослі­джень. Багато людей писало на цю тему; не всі їх праці увійшли до світо­вого пантеону інтелектуальних пошуків, але деякі широко відомі.

Серед них чільне місце посідає Ніколло Макіавеллі (1469-1527) — ав­тор знаменитого твору «Государ». Цей державний діяч Флорентійської республіки ввів один із ключових термінів політичного життя нового часу — Біаіо — держава і спробував підійти до держави з погляду при- родно-суспільних форм людського гуртожитку.

Значний вплив на розвиток сучасного соціального управління мали наступні принципи Макіавеллі; 1) авторитет, або влада лідера, ґрунту­єшся на підтримці прибічників; 2) підлеглі повинні знати, що вони мо­жуть очікувати від свого лідера, і розуміти, що він очікує від них; 3) лідер повинен мати волю до виживання; 4) лідер - завжди взірець мудрості та справедливості для прибічників10.

Також хотілося б виділити наступні видатні його ідеї, що належать до сфери управлінської діяльності:

“Див.: Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. - М.: Мысль, 1978.

1(1 Див.: Кравченко А.И. Макиавелли: технология эффективного лидерства // Социол. Исслед. - 1993. - № 6. - С.135-143.

• знання об’єкта управління в усій його складності та протиріччі;

• прагнення знайти дієві механізми управління підданими;

• визначення співвідношення політики, релігії та права;

• приділення великої уваги особистості правителя як носія дер­жавної влади.

Віддавши належне обґрунтовуванню монархічної системи влади, Н. Макіавеллі, визначив програмні вимоги буржуазії, що народжувалася.

Ідеї Макіавеллі про республіканський державний устрій, народне представництво отримали подальший розвиток і втілення в ідеології буржуазного лібералізму, іцо сформувалася в період антимонархічних революцій на Заході в XVII — XVIII століттях, Найвідомішими пред­ставниками ліберальної ідеології були Ж. Боден, Г. Гоббс, Дж. Локк, А. Смїт, Ш. Монтескье, Вольтер і багато інших.

Основні ідеї буржуазного лібералізму в різних сферах життя сус­пільства полягали в наступному: в економічній — свобода приватної власності, підприємницької діяльності; в політичній — демократизація політичного життя шляхом запровадження парламентаризму, розподі­лу влад, обмеження повноважень держави у господарському житті; в соціальній — забезпечення прав і свобод громадян (свободи слова, сові­сті, друку і т.д.); у сфері права — рівність усіх громадян перед законом; у сфері моралі — культивування егоцентризму, війни всіх проти всіх із поступовим затвердженням практики соціального партнерства.

У Франції Відродження підготувало ідеї Освіти, що включали в себе ряд суспільних проблем11/серед яких особливе місце в історії управлін­ської думки зайняли ідеї:

Шарля Луї Монтескье (1689-1755 рр.), виражені в роботах «Про дух законів» та ін., щодо доцільності розподілу державної влади на законо­давчу, виконавчу та судову, механізмів їх взаємного стримування, закон­ності та політичної свободи;

Жан-Жака Руссо (1712-1778) про народний суверенітет, відповідно до якого джерелом і носієм влади в державі виступає народ, сформульо­вані перш за все у книзі «Про суспільний договір...» (1762).

Принциповий прорив в усвідомленні багатьох проблем державного управління та його співвідношення із громадянським суспільством і сво­бодою людини був зроблений у період підготовки і ухвалення Деклара­ції про незалежність (1776), Конституції (1787) і Білля про права (1791) у США, Головна ідея тут утілилася в понятті «федералізм», тобто у згоді

11 Див.: Момджян Х.Н. Французское Просвещение XVIII века. - М.: Мысль, 1983.

народу (громадян) з приводу такого розподілу влади по вертикалі та по горизонталі, щоб ніхто, ніколи і за жодних умов не міг узурпувати владу, що належить виключно народу12.

Надалі теж було виказано багато новаторських думок щодо проблем державного управління: сутності держави, форм правління, державного устрою, політичного режиму і т.д. Прославилися імена І. Канта, І.Г. Фіх- те, Г.В. Гегеля, Б. Констана, І. Бентама, О. Конта, К. Маркса і багатьох інших мислителів.

Велика заслуга в розвитку уявлень про державне управління в пе­ріод, що зветься індустріальним (1776-1890), належить А. Сміту. Він є не лише представником класичної політичної економії, але й фахівцем у галузі управління, оскільки зробив аналіз різних форм розподілу праці, надав характеристику обов’язків правителя і держави.

Значний вплив на формування багатьох наукових напрямів і шкіл управління, що сформувалися до теперішнього часу надало вчення Р. Оуена. Його ідеї щодо гуманізації управління виробництвом, а також визнання необхідності навчання, поліпшення умов праці та побуту ро­бітників актуальні й сьогодні.

Перший переворот у теорії та практиці управління пов’язаний зі створенням і використовуванням обчислювальної техніки. У 1833 році англійський математик Ч. Беббідж розробив проект «аналітичної маши­ни» — прообраз сучасної цифрової обчислювальної техніки, за допомогою якої вже тоді здійснювалась підтримка прийняття управлінських рішень.

І все ж у самостійну галузь людських знань, науку управління від­окремилось тільки у кінці XIX сторіччя, хоча достатньо чітке розмеж­ування науки та мистецтва відбулося у XVIII столітті, коли уявлення про мистецтво стало поєднуватись з поняттями «прекрасне», «чуттєве», ■естетичне», а наукова діяльність почала пов’язуватись з поняттями • розум* та «логіка».

Управлінська соціальна думка і зараз перебуває у постійному русі. Формуються нові напрями, школи, течії, змінюється та вдосконалюєть- і н науковий апарат, нарешті змінюються погляди самих дослідників, і і часом управлінці переорієнтовувалися від потреб своєї конкретної ор-

11     на вивчення сил управління, діючих в оточуючому цю органі-

ііінні і середовищі. Деякі з вчених вирішували свої управлінські пробле­ми міми способами, які, здавалося б, спрацьовували і в минулі періоди.

11 /Іим Федералист. Политические эссе Александра Гамильтона, Джеймса Мэдисона и   и Д/м-ч Мер. с англ.-М.: Прогресс, 1993.

Інші дослідники шукали більш систематизовані підходи до управління, їх індивідуальні успіхи і невдачі можуть дати цінні уроки для сьогод­нішніх керівників.