4.3.  Основні категорії системного підходу

Категоріальний апарат системного підходу є сукупністю категорій, які відображають систему. Він відрізняється значним багатством. Разом з тим, слід зазначити, що категорії системного підходу ще не устоялися, з огляду на ту обставину, на яку було зазначено нами вище — не сформо- ваність парадигми системного підходу, конституювання його основних

принципів. Категорії системного підходу перебувають в постійному роз­витку, передусім це пов’язано з тим, що саме даним підходом не проду­кується нових категорій, тобто навряд чи можна нині казати про окрему мову системного підходу, а відтак і про категорійно-понятійну систему. Втім, беззаперечно доцільно виділити ті категорії, на які спирається і якими послуговується системний підхід. У даному аспекті для покра­щання сприйняття матеріалу доцільно використати запропоновану Ю.П. Сурміним класифікацію основних категорій системного підходу.

Отже, на думку Ю.П. Сурміна, класифікацію можна представити та­ким чином:

1) базисні категорії, на яких ґрунтується вся решта категорій;

2) категорії системи-,

3) категорії складових системи-,

4) категорії, що характеризують властивості;

5) категорії станів системи-,

6) категорії оточення системи-,

7) категорії процесів-,

8) відображення системи-,

9) категорії, що характеризують ефективність системи',

10) категорії системного аналізу.

Класифікація категорій системного підходу (за Ю.П. Сурміним)

Підстава класифікації

Види категорій

Базові категорії

• Ціле, цілісність • Множина • Сукупність • Організація

Категорії системи

• Система • Підсистема • Надсистема • Система- універсум • Порожня система

Категорії складових системи

• Елемент • Зв’язок • Прямий зв’язок • Зворотний зв’язок • Відношення • Структура • Організація • Системообразуючий чинник

Категорії, що

характеризують

властивості

• Властивість • Мета • Емерджентність

• Гомеостазис • Складність • Простота

• Закритість • Відкритість • Ентропія • Негоентропія

Категорії станів системи

• Стан системи • Процес • Організація • Хаос • Перехідний стан • Стабільний стан • Кризовий стан

Підстава класифікації

Види категорій

Категорії оточення системи

• Середовище • Навколишнє середовище • Внутрішнє середовище

Категорії процесів

• Функція • Функціонування • Управління

• Інтеграція • Адаптація • Руйнування • Деградація • Зростання • Агресія • Поглинання

Категорії відображення системи

• Інформація • Модель системи • Проект системи

Категорії, що характеризують ефекти системності

• Ефект цілісності • Інтегральний ефект • Гомеостаз • Емерджентність • Синергетичний ефект

Категорії системного аналізу

• Аналіз • Аналіз системний • Аналіз системний дослідницький • Аналіз системний загальний

• Аналіз системний прикладний • Аналіз системний спеціальний • Аналіз програмно- цільової • Аналіз рекомендаційний • Аналіз ретроспективний • Аналіз ситуаційний •

Аналіз структурний • Аналіз структурно- функціональний • Аналіз функціональний

• Аналіз причинно-наслідковий • Аналіз прогностичний • Аналітична модель

1. Базисні категорії виступають основою для визначення системи. Визначаючи систему, ми завжди підшукуємо точку опори у вигляді ба­зового поняття. Наводимо деякі з них:

ціле — форма існування системи в суворо визначеній якості, що ви­ражає її незалежність від інших систем. Ціле — це завжди завершене, що складається з органічно взаємопов’язаних між собою частин;

цілісність — властивість одноякісності системи як цілого, яку вира­жають елементи в їх реальній взаємодії, — основа стабільності, постій­ності системи;

множина — набір, сукупність, зібрання яких-небудь об’єктів, що во­лодіють загальною для всіх характерною властивістю. Це поняття не є логічним, а таким, що лише пояснює, оскільки тут немає родового по­няття, до якого дане поняття могло б увійти. Але саме поняття «мно­

жина» виступає саме родовим. Ця нечіткість зумовлює нечіткість теорії систем, яка базується на нестрогих поняттях;

сукупність — поєднання, з’єднання, загальний підсумок чого-не­будь;

організація — представляється як властивість матеріальних і аб­страктних об’єктів виявляти взаємозалежну поведінку частин у рамках цілого.

2. Категорії, які дають розуміння системи:

система — сукупність елементів, що перебувають у взаємних відно­синах і зв’язках із середовищем, створюють певну цілісність, єдність, а потенціал системи є більшим за потенціал кожного окремого елементу;

підсистема — елемент системи, який при докладному розгляді ви­являється системою. Будь-яка система складається з декількох рівнів підсистем;

надсистема — більш загальна система, яка включає підсистеми; система-універсум — є об’єднанням системи і її середовища; порожня система — перетин системи і середовища, система не міс­тить жодного елементу.

Допоміжні категорії системного підходу: елемент, властивість, зв’я­зок, структура, гомеостаз, функція, функціонування, інтеграція, інте­гральний ефект, адаптивність і ін.

3. Найбільш важливі категорії, що визначають будову системи (складові):

елемент — нерозкладна одиниця при даному способі розчленову­вання. Зв’язки між елементами ведуть до появи в цілісній системі нових властивостей (емерджентність), невластивих елементам окремо. Через цю підмножину елементів системи можуть розглядатися як підсистеми (компоненти), що залежить від цілей дослідження;

зв’язок — взаємне обмеження на поведінку об’єктів, що створює об­меження на поведінку об’єктів і залежність між ними;

прямий зв’язок — безпосередня дія об’єктів одного на іншій; зворотний зв’язок — дія результатів функціонування системи на ха­рактер цього функціонування;

відношення — відмінність або тотожність речей в одній множині, то­тожних в іншій множині;

структура — впорядкованість відносин, що зв’язують елементи системи і що забезпечують її рівновагу, спосіб організації системи, тип зв’язків;

організація — не тільки як властивість усього сущого, а і деяка впо­рядкованість змісту;

системостворюючий чинник — ознака, яка об’єднує об’єкти в систему.

4. Категорії, що характеризують властивості системи: властивість — входження речі, елементу в деякий клас речей, коли

не утворюється новий предмет. Так, бути червоним означає входити в клас червоних речей, входження при цьому не утворює предмету;

мета системи — переважний для неї стан; зазвичай виражають у ви­гляді цільової функції. Система використовує, як правило, декілька ці­лей, що створюють ієрархію;

емерджентність — незводимість потенціалу системи до потенціалу елементів системи;

гомеостазис (грецьк. homeo — подібний + stasis — нерухомість) — по­няття було вперше запроваджено біологом Кенноном для позначення фізіологічних процесів, що підтримують суттєві стани організму (тиск крові, температура). Порушення гомеостазису призводить до деструк­ції, руйнування системи. Гомеостазис — тип динамічної рівноваги, при­таманний для складних систем (технічних, біологічних і соціальних), що саморегулюються, який полягає у підтримці суттєво важливих для збереження системи параметрів у допустимих межах через механізм зворотного зв’язку;

складність — властивість елементу, який предстає в іншій множині як множина;

простота — властивість множини, яка виступає в іншій множині як елемент;

закритість — повна ізольованість системи від навколишнього се­редовища і жорстка детермінована поведінки елементів;

відкритість — відсутність повної ізольованості від навколишнього середовища і наявність мір свободи в поведінці елементів;

ентропія (від грецьк. еп — у, і trope — поворот, перевтілення) — міра хаосу в системі (поняття запропонував Р. Клаузіус). Ентропія — кількісі міра невизначеності деякої виділеної сукупності характеристик системи;

негоентропія — ступінь організованості системи, пов’язана з інфор­мацією. Чим вищим є ступінь організованості, тим вищою є негентропія системи і нижчою ентропія; величина, зворотна ентропії.

5. Категорії, що характеризують стан системи:

стан системи — безліч одночасно існуючих властивостей об’єкта або системи;

процес — зміна стану;

організація — впорядкованість системи відповідно до системоутво­рюючого чинника;

хаос — стан неврегульованості, визначальне не тільки руйнування, але й народження систем;

перехідний стан — стан системи, що перебуває в процесі, на інтер­валі між двома станами;

стабільний стан — збереження системою своїх характеристик; кризовий стан — стан, в якому система перестає відповідати своєму призначенню.

6. Категорії оточення системи:

середовище — є тим, що обмежене від системи, не належить їй, це су­купність об’єктів, зміна яких впливає на систему, а також тих об’єктів, чиї властивості міняються внаслідок поведінки системи;

навколишнє середовище — зовнішнє середовище системи, або сукуп­ність об’єктів, які розташовуються за межами системи, впливають на неї, але не належать їй;

внутрішнє середовище — сукупність об’єктів, які перебувають у меж­ах системи, впливають на її поведінку, але не належать їй.

7. Головні категорії процесів:

функція — призначення виконувати якісь перетворення, на вико­нання яких система і її елементи приходять в рух, ця взаємодія системи з навколишнім її середовищем в процесі досягнення мети або збережен­ня рівноваги;

функціонування — дія системи у часі;

управління — приведення системи в стан рівноваги або досягнення мети;

інтеграція — процес і механізм об’єднання і зв’язності елементів; характеризується інтегративністю системоутворюючих змінних, чинни­ків, зв’язків тощо;

адаптація — пристосування системи до навколишнього середовища без втрати своєї ідентичності;

деградація — погіршення характеристик системи; руйнування — приведення до неврегульованості, підвищення ентро- пійності аж до досягнення хаосу;

зростання — збільшення кількісних характеристик системи; агресія — придушення характеристик системи в цілях її знищення, руйнування або насильницької інтеграції;

поглинання — насильницька інтеграція.

8. Категорії, що характеризують відображення системи:

інформація — відомості, знання спостерігача про систему, віддзерка­лення її міри різноманітності;

модель системи — об’єкт, представницький до системи, може замі­щати її в дослідницькому або практичному процесі, а отримані результа­ти можуть переноситися на саму систему;

проект системи — модель системи як засіб конструювання системи.

9. Система характеризується різноманітними ефектами, найбільш важливими категоріями, що характеризують ефекти системності ви­ступають:

ефект цілісності — здатність системи зберігати себе за умови дії різ­них чинників;

інтеграційний ефект — поява нових якостей, властивих системі як цілому;

адаптивність — властивість системи зберігати свою ідентичність в умовах мінливості зовнішнього середовища. Той, хто виживає, — дово­дить свою перевагу;

гомеостазис — здатність системи зберігати в процесі взаємодії з се­редовищем значення змінних в деяких заданих межах;

емерджентність — наявність у системи таких властивостей, яких немає у її окремих елементів;

синергетичний ефект — ефект множення результату функціонуван­ня системи, який перевищує суму результатів функціонування її окре­мих складових.

10. Найбільш важливі категорії системного аналізу:

аналіз — дослідницька діяльність за допомогою уявного розкладан­ня системи на складові;

аналіз системний — сукупність методів, прийомів і алгоритмів засто­сування системного підходу в аналітичній діяльності;

аналіз системний дослідницький — аналітична діяльність будується як дослідницька, результати використовуються в науці;

аналіз системний, загальний — спирається на загальну теорію сис­тем, здійснюється із загальних системних позицій;

аналіз системний прикладний — аналітична діяльність, є специфічним різновидом практичної діяльності, результати використовуються в практиці;

аналіз системний спеціальний — спирається на спеціальні теорії сис­тем, зважає на специфіку природи систем;

аналіз програмно-цільовий — є подальшим розвитком рекомендацій­ного аналізу в аспекті вироблення програми досягнення деякої мети. Він зосереджується на розробці докладної моделі досягнення майбутнього;

аналіз рекомендаційний — різновид аналізу, орієнтований на виро­блення рекомендацій щодо поведінки дійових осіб в деякій ситуації;

аналіз ретроспективний — аналіз систем минулого і їх впливу на ми­нуле і історію;

аналіз ситуаційний — «Метод Case study», або «кейс-метод», — різ­новид аналітичної діяльності, побудований на описі ситуації і докладно­му аналізі цього опису;

аналіз структурний — аналіз структури системи як сукупності зв’яз­ків між частинами системи, з’ясування значення окремого елементу для певним чином структурованого цілого;

аналіз структурно-функціональний — виділення елементів взаємо­дії і визначення їх місця і ролі у функціонуванні системи;

аналіз функціональний — пояснення явищ з погляду виконуваних ними функцій;

аналіз причинно-наслідковий — встановлення причин, які привели до виникнення даної ситуації, і наслідків їх розгортання;

аналіз прогностичний — підготовка прогнозів і шляхів їх реалізації щодо вірогідного, потенційного і бажаного майбутнього;

аналітична модель — модель, що дозволяє аналізувати відбиваний нею об'єкт.

Категорії системного підходу перебувають в постійному розвитку. Джерелами їх вдосконалення виступають розвиток системології і сис­темні дослідження в природних і суспільних науках, які допомагають на­повнювати виникаючі поняття змістом, відточувати їх формулювання.