4.1 Основні засади державного регулювання цін

Класична економічна теорія розглядає вільне ринкове ціноутво­рення як основний елемент підтримки рівноваги між попитом і про­позицією. Однак ідеальної загальної та повної свободи ціноутворення ніколи не існувало та й не може бути. По-перше, в будь-якій економіці діють об'єктивні економічні закони, що обмежують ціни: з одного боку, будь-який виробник не може запровадити ціну на свій товар, яка буде нижчою за його витрати; з іншого - суб'єкти ринку не можуть встановлювати ціну, що перевищуватиме попит. По-друге, в умовах ринкової економіки діє система саморегулювання цін. Так, виробник не зацікавлений встановлювати надто високі ціни, тому що це об'єктивно зменшує обсяги реалізації його продукції та отриманий прибуток. По-третє, в будь-якій країні державні органи влади впливають на процеси ціноутворення.

Державне регулювання цін являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який забезпечував би рентабельну діяльність суб'єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти та інші економічні параметри в державі.

Перехід будь-якої економіки до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак при цьому збільшується кількість кризових ситуацій, тому держава повинна втручатися в економічні процеси з метою пом'якшення наслідків негативних явищ, адже, впливаючи на ціни, держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподіли­ти фінансові ресурси між галузями та підприємствами. Такий вплив має антикризовий характер. При цьому важливого значення набуває правильно обрана мета державного регулювання ціноутворення.

Метою державного регулювання цін в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є:

— забезпечення такого співвідношення між монополією та конкурен-цією, яке не призводило б до руйнівних наслідків для економіки; здійснення соціальної політики та захист окремих верств населення;

— стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які усували б причини його виникнення;

— соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги;

— формування нового попиту населення та культури споживан­ня завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити;

— запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

Державному регулюванню і контролю в першу чергу підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності: тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги, квартирна плата, послуги зв'язку та ін. Крім того, фіксовані і регульовані ціни встановлюються на ресурси, що здійснюють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких сконцентроване на підприємствах, що посідають монопольне становище на ринку (електроенергія).

Таким чином, державне регулювання цін - це гнучка виважена сис-тема заходів впливу на ціноутворення, спрямована на забезпечення:

— рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств і регіонів;

— збалансування ринку засобів виробництва і предметів спожи­вання;

— протидії монопольним тенденціям виробництва товарів;

— об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільсько­господарську продукцію, що сприяє еквівалентному обміну;

— розширення сфери застосування вільних цін;

— підвищення якості продукції;

— соціальних гарантій, у першу чергу - для малозабезпечених прошарків населення;

— створення необхідних економічних гарантій для виробників;

— орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світових цін.