3.3 Види калькуляцій та елементи системи калькулювання

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Отже, каль­куляція, на відміну від витрат на виробництво, враховує витрати у відповідності з їх призначенням та місцем виникнення.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Проте існують «типові» статті калькуляції, за якими можуть групуватися витрати:

■ сировина і матеріали;

■ паливо на технологічні потреби;

■ електроенергія на технологічні потреби;

■ покупні ресурси, комплектуючі вироби, напівфабрикати;

■ роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

■ витрати інших матеріальних ресурсів;

■ відрахування на соціальні заходи;

■ основна заробітна плата виробничих працівників;

■ додаткова заробітна плата виробничих працівників;

■ амортизація основних виробничих засобів та інших необо­ротних матеріальних активів;

■ витрати по орендній платі основних засобів;

■ загальновиробничі витрати.

Щоб визначити дійсну величину витрат на виробництво про­дукції, тобто собівартість, кінцеві величини загальних витрат на ви­робництво коригуються на підставі спеціальних розрахунків і даних бухгалтерського обліку. В результаті такого коригування одержують грошову оцінку собівартості товарної продукції підприємства як за­гальну суму витрат, яка після відповідного перегрупування економі­чних елементів за статтями калькуляції може бути розподілена між різними видами товарної продукції, що, в свою чергу, дає змогу роз­рахувати собівартість одиниці продукції кожного виду відповідно до даних про обсяги випуску різних видів товарної продукції.

Після закінчення звітного місяця і формування інших (крім вар­тості сировини) елементів виробничої собівартості готової продукції необхідно провести коригування собівартості готової продукції з ура­хуванням фактичних, а не нормативних витрат на її виробництво і відповідно відкоригувати собівартість реалізованої продукції.

Для визначення планової, або фактичної, собівартості, а також витрат операційної та звичайної діяльності необхідно знати:

— обсяг виробництва у натуральному виразі як за основними, так і за допоміжними й обслуговуючими цехами;

— норми витрачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, па­ливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його об­слуговування;

— первісну вартість запасів, що використовують, та незаверше­ного виробництва;

— чисельність окремих категорій працівників та фонд оплати

праці;

— економічні нормативи:

а) норми амортизаційних відрахувань (згідно з методом амортизації, який обрало підприємство);

б) розмір внесків на соціальні заходи, ставки податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які відповідно до законодавства включаються до складу собівартості та належать до витрат операційної діяльності.

Крім того, для складання звітних калькуляцій використовують визначений під час розробки планових калькуляцій норматив умовно-постійних загальновиробничих витрат.

Першим етапом розрахунку планових калькуляцій є визначення прямих витрат. У складі цих витрат виділяють ту частину, яку вклю­чають до собівартості реалізованої продукції, тобто окремо обліко­вують витрати, пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприє­мством (адміністративні витрати), витрати, пов'язані із збутом про­дукції, інші операційні витрати.