1.4 Історія розвитку артилерії

В історії розвитку артилерії можна виділити три характерних етапи. Це етапи розвитку гладкоствольної, нарізної і швидкострільної артилерії.

Вогнепальна артилерія вперше з'явилась у XIV столітті, а у 1382 році була застосована Д.М.Донським для захисту Москви від нападу татар. Перша гармата мала вигляд металевого ствола, закріпленого на дерев'яній основі. У XVI столітті почали використовувати пересувний дерев'яний клин для зміни кута підвищення ствола, квадрант для його вимірювання і колісний лафет з двома нерозсувними дерев'яними ста­нинами. В цей же період з'являються клинові і поршневі затвори, а вчений артилерист Онисим Михайлов систематизував артилерійський досвід і написав Статут, в якому дав оригінальні вирішення питань організації, будови і бойового застосування артилерії.

У 1741 році талановитий винахідник Д.К.Карпов створив швид­кострільну батарею із 44 мортирок, яка мала поворотну основу.

У XIX столітті з'явилися приціли конструкції Кабанова (1811р.), бойові ракети і нарізна артилерія.

Таким чином, гладкоствольна артилерія проіснувала більш як 500 років. Для неї були характерні всі основні елементи сучасної ар­тилерії, але вона мала невелику дальність стрільби, яка не перевищу­вала 2000...2500м. Прагнення збільшити дальність і могутність дії снаряда привело до нового етапу розвитку артилерії - нарізної артиле­рії.

Зразки нарізних гармат з'являлися у XVI, XVII і XVIII століттях, а низький рівень виробництва не забезпечував їх масового виготов­лення. З введенням машинного виробництва почала вдосконалювати­ся і нарізна артилерія. До цього часу з'явилися - бездимний порох, більш якісні гарматні сталі, противідкатні пристрої та оптичні при­ціли. Нарізна артилерія, як більш сучасна, почала швидко замінювати гладкоствольну З 70-х років XIX століття вводиться гільзове заря­джання, а дерев'яні лафети замінюються сталевими.

Проблему збільшення швидкострільності вирішив талановитий конструктор В.С.Барановський, який створив у 1872 році першу в світі швидкострільну 2,5 дюймову гармату на пружному лафеті. Дня своєї гармати він розробив:

гідравлічне гальмо відкату; пружинний накатник; підйомний іповоротний механізми; унітарний постріл.

Велике значення для підвищення швидкострільності гармати мало введення оптичних телескопічних прицілів у 1875 році, а з 1906 року і панорамних прицілів. В результаті у другій половині XIX сто­ліття були створені нові 76-мм, 107-мм, 152-мм гармати. 76-мм гарма­та зразки 1902 року була однією з найдосконаліших гармат початку Першої світової війни.

У 1904 році захисники Порт-Артуру мічман С.Н.Влас'єв і капі­тан Гобято запропонували використовувати для навісної стрільби ше-стовими надкаліберними мінами 47-мм морську гармату, а лейтенант Подкурський переконструював морський метальний апарат для стрі­льби каліберними мінами. Так вперше з'явилися прототипи міномета, який потім був розроблений у 1915 році.

Вітчизняна артилерія до початку Першої світової війни була більш сучасною, ніж в арміях інших країн. Але в ході бойових дій ви­явилася нестача в боєприпасах і у важкій дальнобійній артилерії. У зв'язку з цим починається виробництво боєприпасів і важкої артилерії. Були прийняті на озброєння 305-мм гаубиця зразка 1915 року, 203-мм гаубиця Шнейдера і інші. У роки війни було налагоджене виробницт­во мінометів, яких у 1917 році на озброєнні армії було близько 5000 шт. Для транспортування важкої артилерії почали використовувати трактори, а легкої - автомобілі, що значно підвищило рухомість артилерії.

Основними підсумками розвитку вітчизняної артилерії за роки Першої світової війни є створення бойових ракет, нарізних швидкострільних гармат, польової і важкої артилерії на пружному лафеті, мінометів та інших видів артилерійської техніки.

В період громадянської війни та в період відновлення народного господарства проводилася модернізація кращих зразків старої артиле­рії. Першим новим зразком артилерійського озброєння стала 76-мм полкова гармата зразка 1927 р. В цей час на гарматах подовжуються стволи, вводяться дульні гальма, збільшується вага бойових зарядів, поліпшується балістика снарядів, з'являються лафети з металевими колесами з гумовими шинами, вводяться врівноважуючі механізми та єдиний приціл. Всі ці заходи призвели до збільшення дальності стрі­льби та підвищення рухомості. Створювалися і нові зразки артилерій­ського озброєння. У 1931 році на озброєння була прийнята 37-мм, а в 1932 році -45-мм протитанкові гармати.

У передвоєнні роки з 1933 по 1940р.р. було здійснено повне пе­реозброєння артилерії новими зразками гармат та боєприпасів. За цей короткий час були створені і прийняті на озброєння такі зразки польо­вої артилерії, як 45-мм гармата зразка 1937 року, 76-мм гірська гарма­та зразка 1938 року, 76-мм дивізіонні гармати зразка 1936 і 1939р.р., 107-мм гармата зразка 1940 року, 122-мм і 152-мм гаубиці зразка 1938 року, 122-мм гармата зразка 1931 і 1937 р.р. та інші.

Напередодні війни вперше в світі була створена принципово но­ва гармата - реактивна артилерія залпового вогню. Батарея "катюш" вперше була застосована капітаном Флеровим під Оршею у 1941 році. В цей же період були розроблені нові боєприпаси різних призначень, більш сучасні прилади спостереження, стрільби і топоприв'язки, засо­би зв'язку та гусеничні тягачі, що дозволило більш повно використо­вувати бойові можливості гармат і мінометів.

В період Другої світової війни вітчизняні конструктори оволо­діли методами швидкого проектування гармат. Були створені нові протитанкові гармати 45-мм зразка 1942 року, 57-мм зразка 1943 року та 100-мм зразка 1944 року, яка стала "грозою" німецьких танків "тигр" "пантера", за що і отримала назву "звіробій". Були прийняті на озброєння 76-мм польова гармата зразка 1943 року і полкова гармата зразка 1942 року, а також 152-мм гаубиця зразка 1943 року. З'явилося і нове озброєння - самохідна артилерія: СУ-85 зразка 1943 року, СУ-100 зразка 1944 року, СУ-122 зразка 1944 року і СУ-152 зразка 1943 і 1944р.р Приймаються на озброєння міномети 82-мм зразка 1941 року і 120-мм зразка 1943 року, а також 160-мм міномети.

В конструкціях нових гармат почали використовувати автома­тичні затвори, дульні гальма, торсіонне підресорювання, колеса з гу­мовими шинами. Для боротьби з танками були розроблені підкалібер-ні і кумулятивні снаряди.

Всього за період війни артилеристи влучним вогнем знищили десятки тисяч танків і САУ. Більш як 1800 воїнам-артилеристам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед них і випускники Сумського військового інституту артилерії. Два артилериста удостої­лися цього звання двічі - ШИЛІН Афанасій Петрович і ПЕТРОВ Ва­силь Степанович. Останній також є випускником Сумського ВІА. Ге­рой Радянського Союзу капітан ТЕРЕЗОВ Євген Матвійович навічно занесений в списки 2-ї батареї Сумського ВІА. За період війни 1600 000 артилеристів були нагороджені орденами і медалями.

Великий вклад у створення першокласного артилерійського озброєння внесли конструкторські колективи, якими керували вчені Грабін В.Г. (гармати малих калібрів і САУ), Іванов І.І. (гармати круп­них калібрів), Шавирін Б. І. (міномети) та багато інших.

У післявоєнний період з'явилася якісно нова зброя великої руй­нівної сили - ракети з ядерними зарядами, внаслідок чого були ство­рені ракетні війська стратегічного призначення. За допомогою ракет була вирішена непосильна для артилерії проблема дальньої стрільби. Поряд зі створенням ракетних комплексів продовжувала розвиватися і артилерія. На озброєння армії надійшли нові зразки гарматної, реакти­вної і самохідної артилерії, а також комплекси ПТКР з підвищеною бойовою потужністю і високою точністю стрільби. Для артилерійсь­ких комплексів були розроблені більш ефективні боєприпаси, нові засоби пересування та прилади для стрільби. В цей період війська отримали такі потужні гармати, як 85-мм дивізіонна протитанкова пушка, 122-мм пушка і гаубиця, 130-мм пушка, 152-мм пушка-гаубиця, 203-мм гаубиця, 160-мм і 240-мм міномети та інші артиле­рійські системи. Польова реактивна артилерія озброюється сучасними комплексами залпового вогню типа БМ-14, БМ-21, БМ-24. Прийма­ються на озброєння і нові типи самохідної артилерії, які мають більш високі бойові можливості. Це такі самохідні артилерійські установки, як 2С1, 2СЗ, 2СЗМ та 2С19. З'являються і самохідні комплекси ПТКР.

Отже, сучасна артилерія має досконалі потужні зразки озброєн­ня, які відповідають її задачам.

Вогневий і тактичний підрозділ артилерії - батарея, основний вогневий і тактичний підрозділ - дивізіон (2 - 4 батареї). Артилерійські дивізіони можуть об'єднуватися в арт. полки або арт. бригади, а бри­гади (полки) - в артилерійські дивізії.

На озброєнні України складаються 85мм і 130мм пушки, 122мм, 152мм і 203мм гаубиці, 152мм пушки-гаубиці й гаубиці-гармати, 82мм, 120мм, 160мм і 240мм міномети, 57мм, 85мм і 100мм протитан­кові пушки, бойові машини (пускові установки) для 122мм, 140мм і 240мм реактивних снарядів, а також для ПТКР.

Дальність стрільби гармат 13-35км, гаубиць до 24км, мінометів 5-9км. У бою артилерія виконує вогневі задачі в інтересах інших родів військ.

Основними напрямками удосконалювання і подальшого розвит­ку ствольної наземної артилерії рахується:

• підвищення точності й купчастості вогню;

• збільшення дальності стрільби;

• підвищення ефективності дії боєприпасів у цілі;

• використання наземної артилерії для боротьби з танками, стрільбою із закритих вогневих позицій;

• підвищення скорострільності, мобільності і надійності арт. комплексів;

• стандартизація деталей.