5.4 Поняття про надпровідність

Досліджуючи електропровідність ртуті при наближенні темпе­ратури до абсолютного нуля , нідерландський фізик Комерлінг-Оннес у 1911 році виявив дивне явище: при температурі рідкого гелію 4,2К електричний опір стрибкоподібно падав до нуля. Це явище одержалоназву надпровідність. Уже в 1913 році Комерлінг-Оннесу була при­суджена Нобелівська премія.

Температура Тк переходу у надпровідний стан називається кри­тичною температурою. Для різних матеріалів вона різна. Наприклад, для олова ТЕ = 3.73К, для свинцю ТЕ = 7,19К. Привабливо знайти матеріал з критичною температурою цього фазового переходу другого роду близькою до кімнатної, що дало б зменшення втрат електроенер­гії практично до нуля. Динаміка досліджень у цьому напрямку відо­бражає рис. 5.4. Видно, що метали та їх сплави (а) мають найбільшу критичну температуру близьку до 20К. Поряд з цим була виявлена властивість надпровідності серед метало-оксидних керамік (б). В бе­резні 1987 року в США групою вчених під керівництвом Ву було від­крите явище високотемпературної надпровідності. Критична темпе­ратура перевищила температуру рідкого азоту і навіть кисню!

Теорія надпровідності кристалічних провідників була розробле­на в 1957 році американськими вченими Бардіним, Купером, Шріффе-ром і радянськими Боголюбовим, Абрикосовим. Вона одержала назву БКШ-теорія по першим буквам американських вчених.