4 Соціальне планування

Історичний парадокс полягає в тому, що ідея плановості, вису­нута соціалістичною моделлю, в умовах нашої країни перетерпіла такі зміни, що до початку 90-х років привели до повної її дискредитації. Якщо коротко проаналізувати підсумки теорії і практики планування в СРСР, то можна сказати, що відкидання ідеї планування народного го­сподарства було наслідком поступового відходу практики планування від істинних потреб людської спільноти. Це виразилося в торжестві технократизму, у втраті навіть тих скромних знахідок, що були харак­терними для теорії і практики господарювання у 20-х - на початку 30-х років. Доведені до абсурду ідеї розподілу всіх ресурсів, що вирази­лися в дріб'язковій регламентації усього . Зіграли свою роль також аб­солютизація методів директивного командування і зневага до методів непрямого регулювання, ігнорування необхідності створення свободи для розвитку потенційних можливостей людей. Проте, практика пла­нування соціальних процесів поступово охоплює інші країни. У бага­тьох з них з'явилися державні органи планування соціальних проблем. У даний момент соціальне планування являє собою безупинний про­цес пізнавальної і перетворюючої діяльності, це науково обґрунтоване визначення цілей, показників, завдань, термінів, темпів розвитку соці­альних процесів.

Методами соціального планування є:

- аналітичний, що поєднує у собі аналіз і узагальнення. Сутність ме­тоду зводиться до того, що в ході планування соціальний процес роз­членовується на складові частини, планування ведеться по окремих напрямках;

- метод варіантів, суть якого полягає у визначенні декількох можли­вих шляхів рішення соціальних задач при наявності повної і достовір­ної інформації;

- метод варіантних наближень (різновид попереднього). Спочатку набазі наявних вихідних даних визначається кількість можливих варіан­тів розвитку в порядку першого наближення, потім варіанти поступо­во уточнюються;

- комплексний метод являє собою розробку плану з обліком усіх го­ловних факторів - матеріальних, фінансових, економічних, соціальних

- а також з визначенням виконавців і термінів виконання;

- проблемно-цільовий метод передбачає негайне вирішення ключових задач суспільного розвитку не залежно від їх відомчої приналежності (напр. у випадку природних катаклізмів, катастроф і т.д.);

- математичні методи, тобто кількісний аналіз окремих показників, параметрів при використанні зазначених вище методів.

Кількісна і якісна характеристики стану, тенденцій і напрямків соціального розвитку, що застосовується в плануванні для оцінки від­повідності реально запланованого теоретично обґрунтованим вимо­гам, називаються соціальними показниками.

При виявленні рівня соціального розвитку використовуються два показники:

- загальний, за допомогою якого можна встановити, відстає, випере­джає чи знаходиться на певному рівні досліджуваний процес, явище в даній країні, області, регіоні, районі, після чого приймаються заходи для стабілізації ситуації (якщо у цьому є потреба);

- нормативний, на основі якого визначається відповідність соціально­го розвитку науково обґрунтованим вимогам (визначеним теоретично і підтвердженим дослідницьким шляхом нормативам). Іноді для порі­вняння беруться реально діючі показники соціального розвитку анало­гічних об'єктів. Використання і зіставлення показників дають можли­вість визначити місце досліджуваного процесу чи явища в рамках усього суспільства. При аналізі сфер громадського життя застосову­ються показники, які можна виміряти і яким можна дати кількісні і якісні інтерпретації.