3 Соціальні рухи

Соціальний рух - сукупність колективних дій, спрямованих на підтримку соціальних змін чи опір соціальним змінам у суспільстві. Мо­жна також розглядати соціальний рух як конфліктну колективну дію, при якій протилежні, антагоністичні групи (класи) протистоять один одному. Варто відрізняти соціальні рухи від соціальних інститутів.

Соціальні інститути являють собою відносно стійкі і стабільні сус­пільні утворення, а соціальні рухи динамічні, мінливі, мають невизначені життєві цикли.

Типологія соціальних рухів виділяє їх найбільш загальні, істотні ознаки.

Політичні рухи. У випадках, коли масові дії спрямовані на завоювання, зміцнення або зміну політичної влади, політичного ре­жиму, державних органів і виражаються у вимогах, звернених до владних органів - соціальні рухи стають політичними. Класифікують політичні рухи за наступними параметрами:

- за складом основної маси учасників (селянські, пролетарські, фемініст­ські); - за мотивацією (релігійні, соціокультурні);

- за метою (рух опору, національно-визвольні рухи);

- за особливістю стратегії (революційні, реформістські);

- за тактикою дій (екстремістські, громадянської непокори).

Конкретні політичні рухи можуть охоплювати значні маси насе­лення однієї країни, наприклад чартизм в Англії (рух пролетаріату 1830­1850 рр), аболіціонізм у США (рух за скасування рабства наприкінці 18 - початку 19 ст). Політичні рухи можуть поширюватися в декі­лькох країнах - наприклад, рух Опору, що розгорнувся під час Другої світової війни в ряді країн Європи й Азії.

Експресивні рухи. Відносно масові рухи людей, що не задово­лені існуючою соціальною дійсністю, вважають її порочної чи просто непривабливої. При цьому люди прагнуть змінити не дійсність, а своє відношення до неї за допомогою мріянь, бачень, ритуалів, яких-небудь, не прийнятних у даному суспільстві, норм і зразків культури. Дані групи людей знаходять емоційне полегшення в різноманітних фор­мах емоційної експресії, що робить їхнє повсякденне життя прийня­тним і терпимим. Саме такий характер мали містерії - масові театралізо­вані, ритуальні, сповнені релігійного змісту дії жителів Древнього Єгип­ту, Греції, Персії, Індії. У сучасних умовах експресивні рухи найбільш поширені і яскраво виражені в молодіжному середовищі. Проявами та­ких процесів є рухи хіпі, рокерів, люберів, митьків і інших молодіжних угруповань, що прагнуть створити власну субкультуру.

Революційні рухи. Це масові дії, спрямовані на повну зміну існу­ючої соціальної дійсності, структури, функцій і діяльності більшості соціа­льних інститутів - держави, суду, системи освіти і т.д.. Революційні рухи мають на меті зруйнувати існуючу соціальну систему, скинути власти­вий їй соціальний устрій і встановити новий. Найчастіше революційні рухи успішно розвиваються там, де проведення соціальних реформ є не­можливим або суттєво затрудненим, тобто розв'язання проблем існуючої соціально-політичної системи є її революційна, найчастіше насильницька зміна. Саме цим пояснюється неможливість революційних змін і не­спроможність комуністичних рухів у таких соціально захищених, здат­них на реформи країнах , як Швейцарія, Голландія, Бельгія.

Реформістські рухи. Масові політичні дії, спрямовані на відносну зміну й удосконалювання існуючої соціальної системи за допомогою ре­форм. Це можливо, якщо учасники цих рухів позитивно відносяться до існуючого соціального порядку. Крім цього, вони повинні мати у своєму розпорядженні інституціональні (тобто такі , що допус­каються державою, законодавством ) можливості висловлювати свої ду­мки і здійснювати дії в підтримку реформ. Учасники реформі­стських рухів повинні мати можливість критикувати існуючі в даному су­спільстві соціальні інститути, вимагати зміни форм їхньої діяльності. Такі рухи не можуть розвиватися в умовах тоталітарних режимів, при яких спроба соціальних змін розцінюється як погроза існуючій системі.

Опозиційні рухи. Відносно масові дії, викликані невдоволенням окремих груп людей соціальними змінами, що відбуваються. Неприйнят­тя, за звичай, викликано тим, що соціальні зміни відбуваються занадто швидко або занадто повільно, непослідовно. Подібного роду рухи виникають, як правило слідом за революційними чи реформіст­ськими і являють собою опозицію стосовно них. Часто до цих рухів приєднуються представники колишніх еліт, що не знайшли гідного місця в новій соціальній системі, а також люди, що втратили свої права і привілеї в результаті реформ.

Екологічні рухи. Масові дії, спрямовані на захист природних ре­сурсів. Прихильники цих рухів доводять, що тенденції розвитку суспільства не можуть бути цілком зрозумілі поза екологічною перспективою. Екологічні рухи із самого початку свого зародження не були однорідними ні за складом учасників, ні за політичними орієнтація­ми. В даний момент в екологічних рухах чітко розрізняють дві тенденції. Перша - суто природоохоронна, виражена в дії тих груп і організацій, лі­дери яких уникають участі в політичних акціях і з екологічними пробле­мами, в основному, пов'язані в зв'язку зі службовими обов'язками (вче­ні, лікарі, педагоги). Друга - політична, чітко виражена в діяльності груп і організацій (включаючи і партію «зелених»), що спрямована наборотьбу за владу.

Молодіжні рухи. .Масові дії, у які включені молоді люди, що ви­ступають за створення для них нових умов гідного життя, автономії. Су­часна молодь бажає свободи вибору професії, місця проживання, образу і стилю життя. Власне, до початку ХХ ст. молодь не відносилася до соці­ально зрілої категорії громадян, у силу традицій і норм суспільного буття була залежна від батьків матеріально і морально. Молодіжні рухи в Європі набули популярності у 60-х рр. ХХ ст. Масові студентські виступи у Франції 1968 р. проходили під гаслом «трьох М». Малися на увазі ідеї Маркса, Мао Цзедуна, Маркузе ( лідера лівих радикалів). Лідери молодіжних рухів того часу висували грандіозні великомасштабні пла­ни зміни суспільства через руйнацію його підвалин та структур. Рево­люційні ідеї, надії на краще майбутнє реалізовувалися у формі політично­го протесту. Іншими були молодіжні рухи 80-90 р. ХХ ст. Про будь-які зміни суспільного ладу мова вже не йде. Головна мета молодіжних ініціатив - «дайте нам спокій». Найчастіше зустрічаються вимоги про створення молодіжних центрів (територій), де молоді люди зможуть жити своїм власним життям. Особливо гостро постає проблема моло­діжних виступів, коли дівчата і юнаки самовільно захоплюють буди­нки, що пустують, виправдуючи свої дії загальною нестачею житла, аморальністю спекуляцій у сфері будівництва. Склад сучасних молоді­жних рухів украй різнорідний : від ліворадикалів і прихильників за­криття атомних електростанцій до учасників різноманітних психо - і сек-секспериментів.

Феміністські (жіночі) руху. Являють собою масові дії за при-рівнення жінок у правах з чоловіками, за ефективну охорону материнства і дитинства. Виникнення цих рухів датується епохою буржуазних рево­люцій у Франції, Англії, США. Для першого етапу феміністських рухів (18 - 19 ст.) характерне вузьке трактування соціальної рівності жінок і чо­ловіків, що зводилася до правової, юридичної рівності. Прикладом цього може бути рух суфражисток (боротьба за виборчі права) у другій половині 19 - початку 20 ст. у Великій Британії і США. Другий етап жі­ночих рухів (60-70 рр.) під назвою неофемінізма був широко розповсю­джений у Західній Європі і США. В ньому в даний час можна виділити три напрямки. Консервативний напрямок спирається на вчення Фрейда . Головним призначенням жінки вважається материнство, дискримінація жінки державою заперечується. Прихильники цього напрямку стве­рджують, що основне завдання жінок - народження і виховання дітей.

Дані ідеї найбільш популярні серед старшої вікової групи.

Ліберально-реформістський напрямок пропагує необхідність соціа­льно - економічних, політичних реформ, з метою соціального урівнен-ня жінок з чоловіками. Погоджуючись з важливістю материнських функцій ,представники цього напрямку закликають до залучення у політичне, соціокультурне і професійне життя жінок, що мають ви­соку загальноосвітню і професійну підготовку. Радикальний напрямок пред'являє найбільш різкі і нетерпимі вимоги до владних структур. Його програма базується на визнанні антагонізму чоловічої і жіночої статі. Йо­го представниці вважають, що влада по колишньому зосереджена в руках чоловіків, а значить суспільство є патріархальним і повинно бу­ти радикально перебудоване за допомогою здійснення жіночої революції.

Національно-визвольні рухи. Це масові дії, спрямовані на скинення іноземного панування і завоювання національної неза­лежності. Включаючись в ці рухи, національно-етнічні спільності реалі­зують своє право на самовизначення і створення незалежних національ­них держав. Подібні рухи мали місце на всьому протязі людської історії. У XX ст. національно-визвольними рухами стала боротьба проти ні­мецького й італійського фашизму, японського мілітаризму в Європі й Азії. Широкий розвиток національно-визвольні рухи набули після Другої світової війни, у результаті відбувся розпад колоніальних систем Анг­лії, Франції й ін. Своєрідною модифікацією національно-визвольних рухів стала діяльність Народних фронтів під час розпаду СРСР.

Рухи в захист миру. Ці рухи являють собою масові дії проти не­безпеки нових воєн , за зміцнення миру і дружніх взаємин між народами і країнами. Розвиток цих рухів характеризується циклічністю. У 20-і роки XX ст., після завершення Першої світової війни утворився рух пацифістів, учасники якого виступали за повне роззброєння з метою не дати виникну­ти новим війнам. Аналогічний сплеск рухів у захист миру мав місце після закінчення Другої світової війни. Згодом найбільш широких масштабів досягли масові акції проти збройного втручання США у В'єт­намі. За даними 1999-2000 р. у світі нараховується близько 260 збройних конфліктів, а значить проблема захисту миру і запобігання новим воєнним конфліктам не втратила своєї актуальності.