2.2 Історичні типи стратифікації

У соціології відомі 4 історичних типи стратифікації - рабство, касти, стани (рос. "сословия") і класи. Перші 3 характеризують закриті суспільства, а останній тип - відкрите. Закритим є таке суспільство, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі чи цілком заборонені, чи істотно обмежені. Відкритим називається суспільство, де перемі­щення з однієї страти в іншу ніяк офіційно не обмежуються.

Рабство - економічна, соціальна і юридична форма закріпачення людей, що граничить з повним безправ'ям.

Кастовий порядок закріплений індуською релігією. Кастою на­зивають соціальну групу (страту), членству в якій людина зобов'язана винятково своїм народженням. В Індії 4 касти: священики, воїни, куп­ці, а також робітники і селяни. Обособленно існують недоторкані, ко­трі займають найнижчу суспільну позицію. Крім цього, є близько 5 тисяч не основних каст і підкаст.

Стани передують класам і характеризують феодальні суспільст­ва. Стан - соціальна група , що має права й обов'язками, закріпленізвичаєм чи юридичним законом, що передаються в спадщину. Стани ґрунтувалися на земельній власності. Членство в стані визначалося спадковістю. Права й обов'язки визначалися юридичним законом і освячувалися релігійною доктриною.

Класи - великі соціальні групи, що відрізняються стосовно засо­бів виробництва а також по ролі в громадській організації праці. Про­мислова революція 18-19 ст. породила дрібну буржуазію (у минулому

- ремісники і торговці). Селяни, що мігрували в міста, утворили нову страту - найманих робітників. Став формуватися новий тип економіки

- капіталістичний. На історичну арену вийшли нові професійні групи (робітники, банкіри, підприємці), що вимагали визнання свого стату­су. Новостворені соціальні спільноти назвали класами.

Як би не називали страти (класи), основних є тільки три: вища, середня, нижча. Не основні страти (класи) виникають за рахунок ша­рів, що лежать усередині однієї з основних страт. Між двома полюса­ми класової стратифікації (вищою і нижчою стратими) розташована та частина населення, яку прийнято називати середнім класом. В індуст­ріально розвинених країнах він становить більшість (60-80 %).

Середній клас - унікальне явище у світовій історії. У суспільстві виконує специфічну функцію стабілізатора. Чим він більше, тим мен­ша можливість революцій, міжнаціональних конфліктів, соціальних катаклізмів. Середній клас розводить два протилежних полюси - бага­тих і бідних. Це самий широкий споживчий ринок для дрібного і сере­днього бізнесу. У нього входять ті, хто має економічну незалежність: власники підприємств, фірм, приватних практик, науковці, священи­ки, лікарі, адвокати - соціальний хребет суспільства. В кожному суспільстві існує своя пануюча еліта. М. Міллс, провівши дослідження американських мультимільйонерів (представників поко­лінь 1900 р., 1925 р., 1950 р.), встановив дуже важливу тенденцію: по­повнення пануючої еліти відбувається головним чином за рахунок неї самої. Багатство має кумулятивний ефект: чим більший дохід, тим бі­льше можливостей його збільшити. В елітарний клас складно ввійти, він з часом усе більше закривається. Приміром, у 1900 р. еліта амери­канського суспільства на 39 % поповнювалася за власний рахунок (ді­ти, онуки діставали спадок і самі ставали мільйонерами), у 1950 р. - на 68 %. Механізми просування до владних позицій усі ті ж - спекуляти­вні угоди з цінними паперами, податкові пільги і т.д. Не промисло­вість, а капітал створює мільйонерів.