2.1 Виміри стратифікації

Найбільшу популярність у сучасній західній соціології завоюва­ла стратифікаційна система з використанням «індексу соціальної по­зиції», в який входять чотири виміри. Виміри стратифікації - дохід, влада, освіта, престиж.

Дохід вимірюється в гривнях (доларах, ін. валюті), що одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) чи родина (сімейний дохід) за визначений період часу(місяць, рік). Освіта вимірюється кількістю ро­ків навчання: початкова школа - 4 роки; неповна середня - 9 років; по­вна середня 11 років; коледж - 4 роки; університет - 5 років; аспіран­тура - 3 роки, докторантура - 3 роки. Професор може мати близько 20 років формальної освіти, а сантехнік - не мати і восьми.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких поширюється прийняте рішення. Крім того, це можливість нав'язувати свою волю, чи свої рі­шення іншим людям незалежно від їхнього бажання. Приміром, рі­шення президента держави поширюється на достатньо велику кіль­кість людей , а рішення бригадира - на 7-10 чол. Три шкали: дохід, освіта, влада мають цілком об'єктивні одиниці виміру: гривні, роки, люди. Престиж - суб'єктивний показник. Це - повага до статусу, що склався в суспільній думці. На престиж впливає регіон (із властивим йому менталітетом), час ( 20 років тому могли бути невідомими види діяльності, престижні сьогодні), інші фактори.

З 1947 р. Національний центр вивчення суспільної думки США проводить опитування пересічних американців, відібраних у загаль­нонаціональну вибірку, з метою визначення суспільного престижу рі­зноманітних професій. Респондентів просять оцінити кожен з видів занять по 5-пунктній шкалі: найкраще (чудове), гарне, середнє, гірше середнього, найгірше заняття. У список попадають види діяльності від верховного судді, міністра до сантехника і двірника. Розрахувавши середній показник по кожному виду, соціологи одержують у балах су­спільну оцінку престижності кожного виду діяльності. Розташувавши їх в ієрархічному порядку від самої шанованої до самої непрестижної, вони одержують рейтинг професійного престижу. Показники рейтин­гу від 100 до 1 бала. Верхню частину шкали займають, як правило, представники творчої, інтелектуальної праці (суддя, адвокат, лікар, професор коледжу...), а нижню - фізично малокваліфікованої (тесля, сантехник, двірник).

Люди, що займають однакові позиції по всіх чотирьох вимірах стратифікації, складають одну страту. Приналежність до страти вимі­рюється суб'єктивними й об'єктивними показниками. Суб'єктивні по­казники:

- відчуття причетності до даної страти, ідентифікація себе з нею;

- визнання іншими («значимими іншими») приналежності індивіда до тієї чи іншої страти;

Об'єктивні показники - дохід, влада, освіта, престиж.

Так значний дохід, висока освіта, велика влада і професійний престиж - необхідні умови для того, щоб вас могли віднести до вищої страти в суспільстві. Не існує страти, що включає високоосвічених людей, що мають владу, і безвладних бідняків, зайнятих непрестиж­ною роботою. У цивілізованій країні представники кримінальнихструктур не можуть відноситися до вищої страти. Хоча в них високі доходи, можливо, висока освіта і сильна влада, але їх заняття не кори­стується престижем у громадян. Воно засуджується. Суб'єктивно вони можуть вважати себе членами вищого класу і навіть підходити по об'­єктивним показником. Проте, їм не вистачає головного - визнання ін­ших. Маються на увазі великі соціальні групи: члени вищого класу (страти) і все населення. Вища страта ніколи не визнає їх своїми, тому, що вони компрометують її в цілому. Населення ніколи не схвалить мафіозну діяльність, тому що вона суперечить традиціям, ідеалам, а також офіційним юридичним законам цивілізованого суспільства.

Виміри, параметри добору індивідів (груп) у страту можуть бути й іншими. У будь-якому випадку, шкала стратифікації того чи іншого суспільства повинна бути пов'язана з пануючими в ньому цінностями. Приміром, суспільство, у якому цінується походження (аристократія, плебеї), до вимірів стратифікації додасть шкалу «походження».

Оскільки страти виділяються в основному по розподілу резуль­татів праці (матеріальних благ) і по статусному положенню, то в різ­них людей (груп) формується неоднаковий спосіб життя. Спосіб жит­тя робить ту чи іншу статусну групу носієм різних умовностей, норм, традицій, що підтримують і зберігають страту як таку, перешкоджаю­чи проникненню в неї чужинців.