3 Емпірична соціологія (20-40 р. ХХ ст.)

Класична соціологія, у якій було безліч цілісних, науково обґру­нтованих концепцій запропонувала суспільній думці загальні, всепоя-снюючі соціологічні схеми, що усе більше розходилися із соціальною дійсністю. У якості альтернативи «затеоретизованій» класичній соціо­логії з'являється соціологія емпірична. Будь-яке соціальне явище, про­цес починає оцінюватися з погляду логіки і здорового глузду. Теоре­тизування, характерне для попереднього періоду, ставиться під сум­нів: «те, що пояснює все, не пояснює нічого конкретно». Статус «ве­ликої теорії» значно знизився. Натомість стають все більш популяр­ними соціологічні дослідження, які орієнтуються на конкретні соціа­льні явища, події. З'являється можливість використовувати соціологі­чні знання для прийняття рішень у реальних ситуаціях.

Представники емпіричної соціології розглядають суспільство як багатоманний феномен з великою кількістю змінних, для яких не іс­нує загальних закономірностей. Емпірична соціологія не робить мас­штабних узагальнень, для неї загальсоціологічні закони не мають змі­сту, оскільки їх не можна емпірично перевірити. Якщо має місце в спостереженнях регулярність якогось соціального явища, то можна лише скласти емпіричний закон для даного випадку. Відмова від тео­ретичного статусу супроводжувалася розпадом на окремі (галузеві) соціології, у залежності від проблем, що досліджувалися.

Розвиток соціології в 20-40 роках ХХ ст. переміщується в США. На території Європи в цей час у зв'язку з появою тоталітарних режи­мів Німеччини, Італії, Іспанії соціологія практично не розвивається. Відомі соціологи цього часу (П. Сорокін, А. Шюц і ін.) емігрували в США. Центром формування емпіричної соціології став Чикагський університет (Чикагська «школа життя»). Тут у 20-30 р. почалися бага­тоцільові прикладні дослідження. Ідея полягала в тому, що рішення практичних задач важливіше, ніж ідеологічне обґрунтування їхньої іс­тотності. Істинність отриманих знань перевіряється практичним засто­суванням. Саме в цей період виникає новий напрямок у соціології -соціоінженерія. Соціоінженерія є складовою частиною управлінсь­кої діяльності, а соціолог бере участь у рішенні соціально - управ­лінських задач на всіх рівнях управлінського циклу. Соціоінжене-рія виступає як консультативно-управлінська діяльність по вдос­коналенню організації соціальних процесів, що враховує роль людського фактора і спрямована на поліпшення і полегшення праці і побуту. Тим самим цей вид діяльності пов'язаний зі здійснен­ням соціального управління і контролю, запобіганням соціальних конфліктів, встановленням партнерства. Найбільш відомі соціологічні дослідження були проведені з 1927 по 1932 роки Элтоном Мэйо, вони започаткували соціологію праці. Ця серія досліджень одержала назву «Хоторнскі експерименти». В рамках досліджень визначалася степінь впливу сприятливих умов праці на рівень її продуктивності (освітле­ність, режим роботи, перерви, система оплати і т.д.). У результаті ви­явилося, що: по-перше, немає механічної залежності між однією з пе­ремінних і продуктивністю праці; по-друге на продуктивність впли­вають незалежні від умов праці фактори -«колективний дух», міжосо­бистісні відносини, суб'єктивне відношення працівників до роботи і керівництва. Результати досліджень показали, що робоча група має складний внутрішній розподіл (лідери, незалежні, аутсайдери) не тільки по професійних, але і по особистісних факторах.