МЕТОДИ І СТИЛЬ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

В процесі управління персоналом на підприємстві існує постійна необхідність цілеспрямованої дії керівників на трудовий колектив або на окремих працівників з метою досягнення необхідних результатів. Теорія управління персоналом передбачає цілий арсенал методів, за допомогою яких забезпечується мотивованість діяльності персоналу. Під методами управління зазвичай розуміється сукупність принципів, способів, прийомів і дій, що сприяють здійсненню основних функцій менеджменту на підприємстві. У широкому розумінні, будь - який метод — це шлях дослідження, спосіб досягтивизначеної мети, знайти рішення конкретної задачі, визначити сукупність прийомів або операцій практичного чи теоретичного освоєння існуючої дійсності. В управлінні персоналом методом є сукупність організаційно - технічних засобів, соціально - економічних стимулів і психолого - педагогічних способів впливу на людину, що забезпечують досягнення високих особистих цілей і виробничих завдань при збереженні високого рівня якості і продуктивності праці.

Враховуючи закони попиту і пропозиції, що діють на ринку, методи управління виконують організаційно-економічні функції в керівництві виробництвом, бізнесі і підприємництві. Саме за допомогою різних методів і методик складаються прогнози і бюджети розвитку фірми, розробляються перспективні і оперативні плани управління виробництвом, здійснюються прийняті процедури відбору, найму і використання робочої сили, координується повсякденна діяльність персоналу, ведеться облік і контроль витрат і прибутки на підприємстві.

Виконання професійних функцій менеджерів з управління персоналом на виробництві потребує використання різних методів. За способом дії керівники персоналом всі методи управління зазвичай підрозділяють на три основні групи: адміністративні, економічні і соціальні (а також їх різні поєднання).

Адміністративні методи управління характеризуються безпосередньою дією системи, що управляє, на керований об'єкт. Вживані прийоми дії можуть бути прямими і непрямими. До адміністративних методів управління можуть бути віднесені нормативно-правові і організаційно - розпоряджувальні. Нормативно-правові методи управління є сукупністю засобів законодавчої, нормативно-правової і адміністративно-управлінської дії на соціально-правові стосунки персоналу на виробництві. Організаційно - розпоряджувальні методи управління включають різні форми розпорядництва, підготовку і ухвалення управлінських рішень у вигляді письмових або усних наказів і розпоряджень, а також контроль за їх виконанням в процесі виробництва.

Основними формами застосування адміністративних методів управління персоналом на вітчизняних підприємствах є наступні:

> формування і вдосконалення організаційної структури

управління персоналом і підприємством, яка найбільше відповідає характеру реального виробництва, його ринковим цілям, завданням іідеалам;

> регламентація і оптимізація трудової діяльності всіх категорій персоналу на основі повного дотримання існуючих державних законів, правових і нормативних документів, методичних положень і управлінських рекомендацій;

> організація і розподіл праці управлінського і виробничогоперсоналу, включаючи лінійний і функціональний розподіл праці, розміщення і обслуговування робочих місць, проектування технології виконання виробничих процесів;

> кадрове забезпечення системи управління персоналом, підбір і розстановка персоналу відповідно до професійних, ділових і особистих якостей, а також атестація, підготовка і перепідготовка персоналу з урахуванням динаміки ринкових процесів;

> інформаційне забезпечення системи управління, відбір і оцінка ключових показників і критеріїв соціально - економічної діяльності підприємства, його різних підрозділів і основних категорій працівників;

> технічне забезпечення системи управління персоналом новітніми засобами і системами комп'ютерної техніки;

> виробничий інструктаж персоналу, зокрема ввідний, поточний і завершальний з питань технології виконання роботи, організації робочого місця, дотримання правил безпеки, дисципліни праці і трудового розпорядку на підприємстві;

> планування і забезпечення розвитку соціального партнерства і трудового потенціалу окремих працівників, виробничих підрозділів і функціональних служб всієї організації або підприємства.

Економічні методи управління засновані на взаємодії різноманітних групових і корпоративних мотивів та інтересів працівників, їх прямій залежності від загальних виробничих результатів. У ринкових умовах економічні методи повинні стати основою матеріального стимулювання всіх працівників з урахуванням отриманого прибутку, існуючих ринкових цін і тарифів, обсягів виробництва і продажу продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Економічні методи управління дозволяють використовувати на підприємстві такі форми оплати праці і системи стимулювання, які дають можливість кожному працівникові з найвищою продуктивністю отримувати відповідно найвищу винагороду.

Стимулювання праці — це економічна категорія стосунків між роботодавцем або підприємством і працівниками з розподілу матеріальних благ або стимулів праці, які надаються їм за їх особистий трудовий внесок в загальні результати підприємства. Матеріальними мотивами слугують прибуток, заробітна плата, натуральні виплати, соціальні доплати й інші матеріальні ресурси. При використанні економічних методів господарювання менеджери повинні враховувати їх основну особливість: дія цих методів, на відміну від адміністративних, виявляється не відразу, а через певний проміжок часу, рівний періоду виробництва і продажу продукції на ринку, а тому на практиці слід застосовувати як економічні, так і адміністративні методи управління персоналом.

Соціальними методами управління є сукупність засобів соціальної і психологічної дії на персонал підприємства для досягнення необхідних економічних результатів. Вони враховують соціальні потреби і мотиви працівників підприємства, психологічні основи формування робочих груп персоналу, а також мотиви особистої і групової взаємодії працівників в трудовій діяльності. Соціальні методи управління забезпечують встановлення високих моральних норм трудової поведінки персоналу, створення і підтримку в робочих групах нормального психологічного клімату, розвиток соціального партнерства між всіма працівниками, а також між працедавцем і персоналом. Дані методи вимагають широкого використання не тільки досягнень економічної науки, але і рекомендацій психологів, соціологів і педагогів.

На підприємстві вибір методів управління персоналом визначається безліччю виробничих умов та неоднорідністю людського чинника. Разом з тим, на підприємствах існує загальний підхід до ефективного управління персоналом, який полягає в тому, аби об'єднати всі методи управління в єдину систему і в залежності від конкретних умов, широко застосовувати ситуаційний підхід до використання тих або інших методів дії менеджерів на персонал.

У повсякденній практичній діяльності методи управління взаємозалежні і взаємопов'язані зі стилем управління. Стиль управління характеризується як загальними ознаками, які притаманні всім керівникам і є обов'язковими для них в залежності від вимог основних принципів управління, так і специфічними, особистими характеристиками,  властивими  конкретному  керівникові. Стильуправління — це набір методів і способів дії, до яких найбільш схильний той чи інший керівник залежно від його характеру, знань, досвіду, рівня кваліфікації та ін. У найбільш поширеній класифікації виділяються три основні стилі управління: демократичний, авторитарний і ліберальний.

Демократичний (колегіальний) стиль керівництва припускає надання персоналу певного ступеня самостійності, адекватного професійній кваліфікації і виконуваним функціям. Керівник демократичного стилю орієнтується на можливості своїх працівників, на їх прагнення до творчої діяльності, здійснює підготовку і ухвалення рішень при активній участі персоналу, створює необхідні умови для своєчасного виконання роботи, забезпечує справедливу оцінку результатів праці кожного працівника а також матеріальне і моральне стимулювання продуктивної праці.

Авторитарний (адміністративний) стиль управління характеризується надмірною централізацією влади керівника, його схильністю до самостійних рішень більшості управлінських проблем. На практиці такий стиль в яскраво вираженій формі зустрічається досить рідко. Іноді автократом в очах неорганізованих працівників може предстати і простий керівник, який діє за чітким планом і реалізовує його всупереч будь - яким перешкодам. В умовах вільних ринкових відносин чисто адміністративний стиль управління стає малоприйнятним, проте в короткостроковому проекті з деякою мірою ефективності може застосовуватися.

Ліберальний стиль управління відрізняється відсутністю власної ініціативи у керівника і небажанням приймати па себе відповідальність за ті або інші управлінські рішення, особливо пов'язані з певним ризиком. Керівник ліберального типу надмірно обережний і непослідовний в своїх повсякденних діях. У взаєминах з персоналом він підкреслено ввічливий, готовий постійно вислуховувати будь-які критичні зауваження, але не схильний їх виконувати. Він недостатньо вимогливий і робить все можливе, щоб сподобатися всім працівникам. Зрештою, керівник ліберального стилю перестає проявляти будь - які організаторські здібності, що може привести як до послаблення трудової дисципліни, так і до зниження результативності всієї виробничої діяльності.

Така загальна характеристика трьох основних стилів управління. Проте в реальній управлінській практиці кожен сучаснийкерівник - менеджер має уміти використовувати той стиль, який є найбільш ефективним для даної виробничої ситуації. Іншими словами, в управлінні персоналом необхідний гнучкий стиль керівництва.

Власний стиль керівництва приходить до менеджера з досвідом та визначається теоретичними знаннями, професійними навичками, набутою інтуїцією.