КОНКУ РЕНТИ ІСТЬ ПРАЩ І ВИРОБНИЦТВА

У ринкових стосунках результати праці є основою конкурентоспроможності продукції, що випускається, найважливішим показником економічної ефективності підприємства, що діє, і його фінансової стійкості на відповідному ринку.

Конкурентоспроможність продукції, робіт і послуг має бути заснована на використання передової техніки і технології і раціональної організації праці і виробництва, першими ознаками яких є тісна взаємодія і оптимізація цілого комплексу таких чинників, як науково - технічні, виробничо-технологічні, соціально-трудові, організаційно-економічні, природно-екологічні, інвестиційно -фінансові та ін., які в найвищій мірі повинні відповідати необхідному ступеню конкурентоздатності, що визначає пріоритетне положення продукції   як   на   внутрішньофірмовому,   корпоративному абогалузевому рівні, так і регіональному, вітчизняному і світовому ринку.

З соціально - трудових позицій конкурентне виробництво завжди має бути орієнтоване на задоволення всіх запитів споживачів, і, водночас, виробників продукції. Дане положення поширюється, насамперед, на соціально - трудову сферу діяльності підприємства, яка в умовах вітчизняного ринку, що розвивається, сама є найбільш пріоритетною або повинна стати такою найближчим часом на всіх вітчизняних підприємствах і в організаціях.

До основних внутрішніх чинників конкурентного виробництва слід віднести такі соціально - трудові показники, як продуктивність праці, якість роботи, умови праці, зайнятість персоналу, рівень доходів та ін.

У зарубіжній практиці управління виробництвом конкурентна перевага тих або інших фірм на відповідному ринку також визначається взаємодією багатьох найважливіших організаційно -економічних чинників і показників. Серед них на першому плані — ціна і якість продукції, рухливість або гнучкість виробництва, час або терміни виконання певних операцій та ін.

Конкурентність характеризує те, наскільки ефективно компанія задовольняє потреби своїх клієнтів в порівнянні з іншими фірмами, що пропонують схожий продукт або послугу. Це зовнішні ознаки конкурентності фірм, що задовольняють потреби споживачів. Для вітчизняних підприємств, крім того, важливо задовольняти і внутрішні потреби свого виробництва, головним чином, соціально -трудові запити свого персоналу, пов'язані з нормалізацією умов праці та справедливою її оплатою. Крім того, основою стратегії становлення і розвитку конкурентного виробництва, що забезпечує високу ефективність кінцевих результатів своєї діяльності на кожному підприємстві, служать такі показники, як якість роботи і продуктивність праці.

Продуктивність, конкурентоспроможність і стратегія виробництва — три взаємозв'язані проблеми ринкової економіки, життєво важливі для організації бізнесу і виробництва, фундамент соціально - трудової і фінансово - економічної ефективності всіх підприємств і фірм. Продуктивність праці визначає, наскільки ефективно підприємство використовує свої ресурси. Конкурентоспроможність продукції вказує, наскільки ефективнопідприємство діє на ринку в порівнянні з іншими фірмами. Виробнича стратегія є формою перспективного планування, визначає основний напрям досягнення вибраної мети на підприємстві.

Продуктивність є мірою ефективного використання економічних ресурсів. У загальному вигляді вона виражається співвідношенням виходу продукції до витрат на її виробництво.

Таким чином, продуктивність є індекс, який вимірює вихід продукції (товарів і послуг), відносно вкладень (праці, матеріалів, енергії і ін.) у виробництво. Норма продуктивності може бути розрахована для окремого виробничого процесу, всього підприємства і країни в цілому.

Розрахунки продуктивності можуть бути засновані на використанні одного виду витрат (неповна, приватна, монофакторна), декількох видів витрат (мультифакторна, комплексна, поліфакторна) або загальної величини витрат на виробництво (сукупна, загальна). Якщо, наприклад, мета полягає у визначенні продуктивності праці, одиницею вимірювання витрат мають бути трудові показники.

Основними вимірювачами неповної або монофакторної продуктивності на підприємстві є наступні показники.

1. Продуктивність праці:

• кількість одиниць готової продукції на людино-годину;

• кількість одиниць готової продукції в зміну;

• річний випуск продукції на одного працівника;

• готова продукція на людино-годину;

• додаткова вартість (чиста продукція) в годину на людину.

2. Продуктивність обладнання:

• кількість одиниць готової продукції на машино-годину;

• готова продукція в на машино-годину;

• річний випуск продукції на один верстат.

3. Продуктивність капіталу:

•кількість одиниць готової продукції на гривню вкладень; •готова продукція на гривню вкладень.

4. Продуктивність електроенергії:

•кількість одиниць готової продукції на кіловат; •готова продукція на кіловат. При розрахунку мультифакторної продуктивності, зазвичай використовуються     вартісні     показники     (наприклад, можназастосовувати ринкові ціни і тарифи, що визначають обсяги випуску продукції і вартість праці, матеріалів та ін.).

Показники продуктивності широко використовуються на різних рівнях управління вітчизняним виробництвом. По суті, продуктивність слугує основним критерієм ефективності використання різних виробничих ресурсів, є мірилом розвитку і вдосконалення як окремих підприємств або виробничих систем, так і всієї країни в цілому.

По-перше, продуктивність тісно пов'язана з конкурентоспроможністю. Якщо, наприклад, у двох фірм однаковий вихід кінцевого продукту, то кращою визнається та, у якої нижче витрати ресурсів і, отже, яка може збільшити свою частку продажів на ринку і отримати більше прибутку.

По-друге, продуктивність також тісно зв'язана з рівнем життя в країні. Високий рівень продуктивності в промислово розвинених країнах забезпечує там і значно вищий життєвий рівень.

По-третє, продуктивність має тісний взаємозв'язок з ефективністю. Разом з тим, як вважають американські менеджери, продуктивність є ширшою проблемою, що передбачає ефективне використання всіх можливих ресурсів. Ефективність — вужче поняття: витягувати максимум з наявних ресурсів.

По-четверте, вища продуктивність передбачає головним чином і відповідний рівень конкурентоспроможності продукції і виробництва.

Конкурентоспроможність є одним з найважливіших факторів, що визначають місце компанії на відповідному ринку. Підприємства конкурують один з одним різноманітними способами. Ключовими серед них можна назвати наступні: ціна на продукцію і послуги; якість продукції і робіт; специфічні особливості товарів; гнучкість виробництва; час (терміни) виконання операцій.

Основними причинами недостатньої конкурентоспроможності продукції на світовому ринку, за оцінкою американських експертів, є наступні:

- виробниче планування, засноване на короткостроковій перспективі. Надмірний акцент на короткострокових фінансових результатах призводить до зниження інвестицій в дослідницькі проекти на користь тих варіантів, які обіцяють швидке отримання прибутків;

- визначена слабкість загальної стратегії, нехтування виробничою функцією в роботі фірм, недостатнє інвестування у фізичний і людський капітал;

- слабкий зв'язок між відділами і підрозділами фірм, в організації освоєння виробництва нової високоякісної і конкурентної продукції;

- розгляд робочої сили, що підлягає скороченню, як чинника вартості виробництва, а не як цінного виробничого ресурсу. Наслідком є недооцінка важливості професійного навчання, стимулювання і адаптації персоналу;

- слабкість технології і організації виробництва, що призводить до нездатності швидко представити на ринок нові вироби.

У сучасних умовах недостатню конкурентоспроможність можуть підняти наступні організаційно - управлінські заходи, спрямовані на розвиток нових соціально - економічних відношень на підприємствах і фірмах:

• приділяти менше уваги короткостроковим фінансовим результатам і більше інвестувати в наукові дослідження та проектні розробки;

• вивчати стратегію конкурентів і вдосконалювати власну, приділяти більше уваги виробничій функції і більше інвестувати в кадри;

• усунути комунікативні бар'єри в межах організації, заохочувати співпрацю різних функціональних відділів організації;

• вважати робочу силу за найбільш пінний чинник виробництва і розвивати її потенціал;

• звертати більшу увагу на розробку виробничого процесу і менше — на розробку виробу;

• зосередити особливу увагу на якості продукції, починаючи із стадії проектування.

Кожне підприємство повинне мати свої власні стратегії і тактику досягнення поставлених соціально-економічних завдань.

Стратегія — це план досягнення поставлених цілей і завдань підприємством (як загальних, так і функціональних) на передбачений період діяльності.

Тактика — це методи і дії, що виконуються при реалізації стратегії підприємства. Тактика визначеніша і конкретніша за своєю природою, ніж стратегія. Тактика — частина виробничого процесу, що відповідає на конкретне питання: як це зробити щонайкраще.

Традиційні виробничі стратегії зазвичай мають мету мінімізації витрат на освоєння або модифікацію виробів. Не відмовляючись від цих стратегій, багато фірм в теперішній час застосовують нові стратегії, засновані на підвищенні якості праці і економії робочого часу. Нові стратегії, засновані на чинникові часу, фокусуються на скороченні витрат часу для здійснення різних операцій у виробничому процесі. Дані стратегії забезпечують зниження витрат на виробництво продукції, підвищення продуктивності праці, розширення ринку продажу продукції, обслуговування споживачів. Скорочення часу може бути досягнуто у таких виробничих функціях як планування, розробка виробу, перехід до пової продукції, постачання товарів, відповідь на рекламації.

Таким чином, чинник витрат часу, продуктивність праці є найважливішими показниками ефективності використання ресурсів і конкурентоспроможності виробництва. Порівнюючи продуктивність на різних фірмах, менеджери можуть оцінити конкурентну перевагу будь-яких виробників і забезпечити високу конкурентоспроможність продукції і всього виробництва.

При розробці стратегії становлення і розвитку конкурентного вітчизняного виробництва, слід враховувати не тільки рівень продуктивності, але і наступні дванадцять найважливіших комплексних показників або чинників: «повна зайнятість ресурсів», «ціна робочої сили», «умови праці працівників», «професіоналізм персоналу», «продуктивність праці», «якість роботи», «інтенсивність праці», «організація праці», «мотивація праці», «оплата праці», «рентабельність праці», «ефективна зайнятість персоналу». Вказані соціально - трудові показники можуть бути поєднані в три економічні групи: 1)трудовий потенціал; 2)витрати праці; 3)результати праці.

Як витрати, так і результати праці можуть бути виражені в абсолютних або відносних показниках за допомогою натуральних, трудових або вартісних вимірювачів. Високу конкурентну перевагу матимуть ті вітчизняні підприємства, на яких рівень даних соціально-трудових показників відповідає або перевищує середньофірмовий абокорпоративний, регіональний або галузевий, національний або світовий.